Через перевал

Через перевал

Роман Іванович Іваничук

Роман Іваничук. Зiбрання творiв (Фолiо) #21

Роман Іваничук (1929–2016) – вiдомий украiнський письменник, лауреат багатьох лiтературних премiй, серед яких Нацiональна премiя Украiни iм. Т. Шевченка. У його творчому доробку близько двадцяти iсторичних романiв, якими письменник заповнював бiлi плями в нашiй iсторii. Р. Іваничук розширив жанровi межi iсторичного твору, вiдкривши перед читачем минувшину, що активiзувала нацiональну пам’ять.

«Через перевал» (2008) – химерний роман, написаний, як зiзнавався сам автор, у незвичнiй для нього формi.

Шлях Майстра – головного персонажа роману – багато в чому нагадуе шлях самого Іваничука. Але при цьому Майстер присутнiй як у минулому, у часи Хмельницького та Дорошенка, так i у нинiшньому часi, коли на зламi тисячолiть та самоi iсторii Украiни ламаються всi усталенi поняття та звичаi.

Роман Іваничук

Через перевал

І реставруеш лiтери зникомi, Й життя свое вiдчитуеш назад: Немов у велетен ськiм палiндромi, В абсурдi вiднаходиш певний лад.

    Ігор Римарук

© Н. Р. Іваничук (правонаступниця), 2021

© Н. Л. Бiчуя, В. В. Габор, Н. Р. Іваничук, упорядкування, 2021

© В. В. Габор, примiтки, 2021

© М. С. Мендор, художне оформлення, 2021

Частина перша

Море

I

Теплохiд «Ренесанс» долав вiдстань вiд Стамбула до Ізмiра. За кормою бiлiла роздерта навпiл шумовинна дорога, й Севериновi, який стояв, спершись на борт, здавалося дивним, як та широка срiбна смуга не стуляеться й не зникае, нiбито корабель розпорюе носовим вiстрям не воду, а схоплену холодом шкоринку магми, що он сталево вилискуе пiд вечiрнiм небом, i тiльки борозна, прокладена вiд корми до небокраю, нагадуе, що десь там, у глибинах земного нутра, кипить, бурлить i вихоплюеться на поверхню гарячими пухирями розпечена до бiлого лава.

Прокладена в безмежжi моря дорога заспокоювала Северина: роздратування пiсля перемовки з московським письменником Борисом у конференц-залi теплохода пригасло, проте в душi осiла гiркота, спричинена поведiнкою поетiв, якi перетворили лiтературну дискусiю на шабаш, i вiн знову вiдчув нехiть до молодих колег, хоча дотепер завше намагався iх зрозумiти.

А вони, з любовi до старшого побратима, в доволi фамiльярний спосiб вiдiбрали вiд нього справжне прiзвище – це сталося давно, й Северин уже встиг звикнути, що його називають то Старим, то Татусем, а от прiзвисько «Майстер» узяв собi за псевдонiм.