Через перевал

Чи мав би про це говорити Майстер iз Саламiною? А коли нi, то про що? Яка спiльна мова може поеднати людей, що потрапили на палубу «Ренесансу» з рiзних закуткiв планети? Чи зацiкавить Северинiв свiт Саламiну? А може, йому потрiбен ii – патрiархальний? Адже мають таку схильнiсть пересиченi цивiлiзацiею люди – тiкати вiд неi у первiснiсть… Чому ж би то Ігор Стравiнський напередоднi Першоi свiтовоi компонував «Весну священну», сповнену синкретизму, а Павло Тичина пiд час революцii вибухнув подiбним поеднанням слова й музики у «Сонячних кларнетах?»

Северин вiдчув, як почало до нього добиратися незнайоме досi бажання втекти вiд свого свiту в чужий – суворий, холодний i неповторний.

І ось е така можливiсть – нехай лише в уявi, хай тiльки в розмовi. А якби назовсiм?..

Стрепенувся вiд такоi несусвiтноi думки: як – покинути свiй край i полюбити чужий? А хiба не так вчинив Рокуел Кент?

Стояли поруч, торкаючись одне до одного лiктями й водночас розмежованi прихованим грiховним бажанням. А вже сiрiло надворi, закiнчувалася коротка нiч, теплохiд заходив у ворота Дарданеллiв.

«Я пiду в каюту», – промовила Йоганна й тихо притулилася до Северинового плеча.

Й вiн нестримно забажав ii обняти. Але не зробив цього. Сказав:

«Ми так i не розмовляли…»

«Хiба нi? А менi здаеться, що проговорили всю нiч».

«Коли ж озвучимо нашу мовчанку, Саламiно?»

«Я запрошу вас на кафемик, як обiцяла. Але вже на березi».

IV

З Одеси вирушили на Констанцу, й тодi на шкафутi теплохода, в тiсному примiщеннi читальнi украiнськi письменники влаштували лiтературний вечiр.

З польськоi групи завiтав пан Єжи, вслiд за ним увiйшла Елiта Пре, i хтось пожартував: «Елiта пре, Елiта пре!» – згадавши, певне, ii безцеремонне вторгнення в украiнське товариство в «Тавернi пiд Акрополем»; дiвчина вловила гру слiв i щиро засмiялася: «Зовсiм i не пру, я нинi добра й чемна, а «Елiта Пре» – це мое шпiцнаме чи то пак псевдонiм – я називаюся Марися Войцеховська».

Вона глянула на хлопцiв великими синiми очима, в яких гнiздився блуд, i не треба було його викликати надмiром вина: дiвчина з природи була грiшно звабливою, вона, зрештою, добре усвiдомлювала свою здатнiсть збуджувати у чоловiкiв хiть, однак тепер поминула всiх, подрiботiла короткими крочками, спутана тiсною спiдничкою, що обтискала виточенi сiднички, й опустилася на половину крiсла бiля свого обранця – культуриста Корнила, втираючись м’якушем грудей у бiцепси спортовця.