Через перевал

«А чи дасте менi слово, панове? – запитала всiх, не зводячи при тому закоханого погляду з Корнила. – Я за минулу нiч написала жмуток еротичних поезiй – пальчики оближете!»

Звiсно, Елiта хотiла почути згоду вiд Корнила, якого попросили вести вечiр, однак йому добре було сидiти бiля гарячоi дiвчини, яка чимраз щiльнiше притискалася до нього стегном, нiби силкувалася виштовхнути його з крiсла, – в такiй пiкантнiй ситуацii йому зовсiм не хотiлося брати на себе функцiю ведучого, хоча це йому, як маститому критиковi, й належалося.

З паузи скористався Теодор, вiн викотився на се- редину кола i, звiвши вгору обидвi руки, театрально заволав:

«Initio! Іnitiamus![5 - Починаю! Починаемо! (Лат.)] Розпочинаемо лiтературний вечiр украiнських бардiв, витворних майстрiв слова, адораторiв муз i грацiй, однак перше слово я з найвищою приемнiстю надаю нашiй чарiвнiй польськiй гостi, вродливiшiй вiд морських сирен, якi, можливо, в цих морях спокушали колись спiвами хороброго Улiсса, – панi Елiтi Пре!»

Дiвчина пiдвелася, обтягнула шовкову бiлу блузочку, декольте при цьому розширилось, й рожевий жолобець мiж персами збiг униз, загубившись у глибинi пазушини; Корнило примлiвав i баламутним поглядом впивався у ii вгнуте лоно.

А Елiта розпалювала його невтримне бажання завуальованими поетичними метафорами, що символiзували солодке проникнення в ii плоть могутнього чоловiчого тiла, i вже не стало в неi власного, а тiльки чужа твердь; вона вся перемiнилася в свого коханця, i не вiн нею, а вона ним цiлком володiла, мучила, розпiкала, поки той не впокорився iй, вибухнувши гарячим струменем своеi потужностi, й вона нарештi з вампiра стала знову звичайною жiнкою – була втихомирена, ласкава й оновлена силою рiдного вже iй тiла.

«Sic itur ad astra!»[6 - Дивись завжди на зорi! (Лат.)] – вклав бельбас Теодор у латинський афоризм найвищу похвалу польськiй поетесi, та iй i без того присутнi дружно заплескали.

Тарас нахилився до Северина й прошепотiв:

«Знаменита, досконала й майстерно закамуфльована еротика».

«Менi ще треба звикати до такоi вiдвертостi в поезii», – вiдказав Майстер, проте мав збуджений вираз обличчя, й Тарас це помiтив.

«Ви звикли сприймати лише класичну музику життя, Майстре. А е ще iмпровiзацii, гра без нот, i ii виконують люди з новим слухом».

«Ти людина новоi цивiлiзацii, Тарасе. Вона вриваеться в наше особисте життя, i я бачу, як руйнуються старi цiнностi, до яких старше поколiння звикло.