Через перевал

І вiн помер з утiхи…

Тепер ви вже здогадалися, Северине, про що моя поезiя?»

Кельнер подав гарячу каву й два келихи з коньяком, Йоганна обтулила долонями фiлiжанку й тут же опустила руки, знiяковiвши.

«Це звичка пiвнiчних людей – грiти руки за кожноi нагоди», – посмiхнулася.

Северин накрив своею великою долонею ii дрiбну кисть.

«Я грiтиму вас…»

«О, я згодна! – Вона нахилилася через столик до Северина й прошепотiла: – У нас любов вiльнiша, нiж у европейцiв: те, що у вас називаеться зрадою, ми вважаемо свободою.

Первiснообщинна мораль, i я не думаю, що це погано… Ескiмос, наприклад, за люльку може позичити сусiдовi свою дружину…»

«А потiм?»

«А потiм – як було й дотодi… Ви знаете, напевне, що Рокуел Кент жив iз Саламiною, а коли до нього приiхала з Америки дружина, коханка вернулася до свого чоловiка…»

«Усе так просто, – проказав Северин. – І жодних тобi моральних кодексiв».

«Ми надто близькi до природи, Северине. В цьому наша перевага над вами i наше щастя».

«Я хотiв би хоч трохи пожити в Гренландii. Вiдпочити вiд европейських умовностей, фальшу, штучности, шаблону…»

«Приiжджайте, я зустрiну вас… І не полишу, поки не повернетеся додому».

«А чи конче треба повертатися? Я ж самотнiй».

«Усi чужинцi вертаються вiд нас до своiх предкiвських вогнищ».

«Але чому?»

«Найпотужнiшою силою людини е ii приналежнiсть до чогось бiльшого за неi саму. Й через те… Я сподобала собi вас з першого погляду, але в Європi не залишилася б нiзащо».

«Чому ви так легко признаетеся в коханнi?»

«Бо воно сильнiше за бонтон».

«Люба ви моя… Ви в дитинствi бавилися м’ячиком?»

«Не розумiю, яке це може мати для вас значення… Нi, не бавилася, для таких розваг ескiмоси не мають часу. Зате в нас дiти забавляються прикрашанням моржових бивнiв…»

По короткiй мовчанцi Северин похопився:

«А чи не пора нам на теплохiд?»

«Я чула, що нинi не будемо вiдчалювати: десь там у морях заштормило.

Однак “Арго” вже на нас чекае… Пора, адже Язон уже зустрiв Медею, правда?» – всмiхнулася.

«Зустрiв… Але Язон невiрний, а Медея мстива».

«Не бiйтеся, нашi жiнки не вмiють мстити. Люблять, поки любиться… Й дозволяють чоловiкам кохати iх i покидати».

«Вiльний ваш край, i я заздрю вам».

«Тiшуся вашим визнанням. Але ходiмо, бо таки пора».

Йшли до причалу мовчки.

«Ви мене поцiлуете?» – запитала Йоганна, коли ступали на трап.