Через перевал

«Я тебе зацiлую, Саламiно…»

«Коли сама прийду до вас?»

«Я буду ждати…»

VI

На морях штормило справдi, метеорологiчнi зведення були невтiшнi, проте циклон шаленiв далеко – десь над Егейським морем, а на Чорному панував штиль, i «Ренесанс» вночi полишив Констанцу.

Другого дня перед обiдом прибули до Варни – лише на кiлька годин, щоб оглянути унiкальний печерний Аладжа-монастир; Майстер Северин тут уже бував – дуже давно, тодi вiн уперше змiг вирватися за межi iмперii. Мав тодi ще чорне до блиску волосся i – жодноi зморшки на чолi; а чи впiзнала б його нинi, сивого й статечного, болгарка Софiя, чи вiн упiзнав би ii – напевне, дуже поважну жiнку? Та чи потрiбно впiзнавати? То тiльки у спiвжиттi подружжя не помiчають старостi, а як лише вiдiрвуться одне вiд одного на час – i прокладаеться мiж колишнiми коханцями нездоланна межа.

А якою була б сьогоднi дiвчинка з м’ячиком? Може, то й добре, що не зустрiв ii у зрiлому вiцi, i являеться вона йому молодою, нiби час для неi нiчого не важить, й Северин, вiчно закоханий у ii перемiни, сам не спостерiгае за своiм вiком; а певне, старостi й немае, поки ii вiдганяе присутнiсть вiчно живоi жiночоi молодостi…

Куди ж подiлася Саламiна? Вже другий день Севериновi не вдаеться ii зустрiти; що могло трапитися: дiйняло ii розчарування пiсля побачення в Констанцi, або ж це банальна жiноча гра – вiдтягувати жадану мить, щоб вона була потiм солодшою? Майстра проймало втiшне вiдчуття: та невже вiн ще раз закохався – може, й востанне?

На обiд прийшов зарання, сподiваючись, що й Саламiна зайде до ресторану, й вiн попросить ii сiсти поруч.

Сталих мiсць за столиками учасники круiзу не мали й у такий спосiб швидше зазнайомлювалися; теплохiд заходив у лiйку Босфору, вже проступили крiзь iмлу щогли мiнаретiв над сiрими банями стамбульських мечетей – мандрiвники швидко всiдалися за столиками, щоб встигнути вийти на палубу ще до того, як корабель пришвартуеться в Золотому Розi; Саламiни не було, й до Северина пiдсiли Анатолiй i норвежка Гелена, одне вiльне мiсце залишилося, i його зайняв чоловiк зi шпакуватим, стриженим пiд щiточку волоссям – вiн поглянув на сусiдiв проникливим, аж гейби викличним поглядом i назвався:

«Барiс iз Маскви-матушкi… С госпожой Геленой ми давно знакоми, а ви, как мне кажется, мiлие хохли iз незалежной Украiни.

Угадал?»

«Не зовсiм, – спокiйно вiдказав Анатолiй.