Через перевал

Ой, та спасибi вам, нашi дорогi родителi, за те, що вивели нас з буколiчного мрева на дорогу прогресу, а ми вже його самi, без вас, удосконалимо, розвинемо, тiльки вiдступiться з вашою остогидлою полiтикою, заквашеною патрiотизмом, дайте нам нарештi свободу!

Севериновi хотiлося вибiгти iз зали – й не тiльки через спротив цьому хаосовi, що розшалiвся на подiумi, бiльше – через раптове вiдчуття чужостi до новоi реальностi, яка увiрвалася в традицiйний плин буття його поколiння, i трощить вона i ламае вiковiчнi пiдвалини, освяченi Богом; проте не мiг зрушитися з мiсця, нiби та чужа сила прикувала до крiсла й була дужчою за його звички, вiру й переконання, а зрештою, вона й зацiкавила Майстра: вiн вглядався в бедлам i поволi почав вбачати в ньому певний сенс.

Конференц-зала начебто перетворилася на танцювальний майданчик, де пари раптом змiнили розмiрений ритм аргентинського танго з наперед визначеними па, iз записаними на нотному паперi музичними тактами, вiд яких вiдступитися нiхто не мав права, – на шалений рок-н-рол, котрий у процесi танцювального руху сам витворюе новi фiгури й ритмiку, й танцiвники стають учнями одне в одного: партнер вiд партнера миттю переймае найменший порух i творить свiй – несподiваний i новий.

Й налагоджувалася в залi певна гармонiя: поети з рiзних краiн, виступаючи, нiби продовжували думку один одного, хоч i не розумiли мови, – так народжувалася нова поезiя, що вiдрiзнялася вiд тiеi, яка доступна була Севериновi, приблизно так, як вiдрiзняеться вiд симфонiчноi музики джаз.

Та врештi втомила Майстра творчiсть молодих, в якiй панував тiльки ритм, – вiн вийшов iз зали, подався палубою на бак i, спершись на борт, вдивлявся в безкiнечнiсть срiбноi дороги, що пропадала за кормою.

І згадався йому в цю мить романтичний i неймовiрно трагiчний випадок, який, зрештою, нiколи не зникав з пам’ятi: трапилось це пiд час армiйськоi служби на Кавказi – над Каспiйським морем у Ленкоранi.

Стояли на узбережжi в лiтнiх таборах, солдатам дошкулювала зморна спека, а ще бiльше – нестерпна муштра; надiя дiждатися вiд озлоблених сержантiв-фронтовикiв, затриманих на службi понад термiн, хоча б найменшоi полегшi, була марною – мусив Северин усе те витримати, бо мав свiтлу мрiю вернутися колись додому й поновитися у Львiвському унiверситетi, з якого був виключений за неблагонадiйнiсть.