Через перевал

А татарин Мансур стерпiти капральських знущань не мiг: вiн напомпував камеру з колеса «студебекера», стягнув ii на воду й сказав пошепки до Северина: «Прощавай, друже, може, я доберусь до Тебрiзу в Іранi». На морi розгулявся бриж, хвилi горнулися вiд берега, начебто море хотiло вступитися з червоних пiскiв, – i понесли вони в безвiстi плавця. Северин дивився, як малiе силует людини на камерi, вiн не мiг повiрити, що Мансур насправдi зважився на дезертирство, а хвилi вiдганяли камеру все далi й далi, й урештi чорна цятка зникла за бiлими гребiнцями… Солдат опинився на волi.

Майстер вдивлявся в бiлу смугу, що протяла сталеву гладiнь моря, й думав про свою майбутню свободу в безконечностi… А вона ось тут: переступиш борт i здезертируеш з життя, яке стае чимраз бiльше несприйнятливим i незрозумiлим…

Хтось дiткнувся теплою долонею до його лiктя, Северин здригнувся й побачив, як iз сутiнку проступае, наближаючись до самих його очей, смагляве обличчя жiнки з розкосими очима – й огорнула Майстра тиха радiсть: була то люба йому товаришка в круiзi – ескiмоска Йоганна з Гренландii.

«Ваша доповiдь мене вельми зацiкавила: перекладiть ii англiйською мовою… Я прийду нинi за нею», – сказала Йоганна i зникла в темрявi.

II

…Вересень огорнув Атени духотою, безмежне мiсто, схоже на кар’ери з велетенськими кубами брил, розпеченими спекою до бiлоти, безладно збiгало з гiрських схилiв i тлумилось у низовинi; будинки наповзали один на одного, кваплячись допасти до свiжостi Пiрейського порту, захаращеного щоглами кораблiв, крiзь якi виднiлася яскрава блакить Егейського моря, то тут то там позначеного окрайцями вапнисто-бiлих островiв.

У центрi мiста вивищувався Акрополь, увiнчаний величною колонадою Парфенону, а на зовсiм непоштивiй вiддалi вiд житла Атени-Паллади, внизу, кипiв брудний, пiтний i крикливий атенський ринок – мiсто задихалося вiд жарiнi й смогу, тiльки на його околицi, на гiрськiй межi, пiдвелася до самоi слави небес гора Лiкабет з храмом Святого Юрiя на вершинi й модерним готелем на призьбi пiвденного схилу – тут було прохолодно, з гiр струменiли потоки повiтря, що пахли льодом, й зупиняли вони в пiднiжжi, зарослому диким помаранчевим гаем, нестерпну спеку.