Четвертий вимір. Шрами на скалі (збірник)

Костомаров якусь мить не зводив з Гулака погляду, а потiм його очi знову згасли – не впiзнав, та й узагалi чи мiг вiн сподiватися на таку зустрiч iз старим вигнанцем тут, у Тифлiсi?

Горяев весь час позирав на Гулака – вiн помiтив його неспокiй i стурбованiсть. Обличчя Миколи Івановича, помережане червоними прожилками, вiд чого завжди здавалося рум'яним, було тепер жовтувато-блiде.

Граф Уваров iнформував про роботу вiддiлiв з'iзду, про виiзд делегатiв на один день до староi столицi Грузii Мцхети, де сам провадив розкопки, обмовився щодо прощального обiду в перськiй залi намiсництва, а в Миколи Івановича в найглибшiй закутинi серця забринiла улюблена Тарасова пiсня, яку часто наспiвувала Тереза: «Ой три шляхи широкii докупи зiйшлися, на чужину з Украiни брати розiйшлися…» Розiйшлися, розiйшлися побратими по чужинах, а три шляхи широкii терном заросли…

І згадалася Гулаковi коляда 1847 року в його киiвськiй квартирi.

Це був останнiй вечiр, проведений на Украiнi, пiсля Рiздва вiн виiхав до Петербурга i вже бiльше не повертався…

Тарас був тодi веселий, цiлий вечiр колядував, походжаючи по кiмнатi.

І звiдки вiн знав таку силу-силенну поганських щедрiвок! Наречена Костомарова юна Алiна Крагельська закохано дивилася на Шевченка, схиливши голову. Можливо, вони теж бiльше не побачили одне одного пiсля березневого арешту, – подумав тепер Гулак, i давня болюча образа на Костомарова танула, наче вiск… Миколi Івановичу згадалося осяяне, вродливе обличчя своеi Терези, i вiн подумав про домашнiй затишок, якого Костомаров, можливо, й не мае…

Шевченко тодi не переставав колядувати, йому пiдтягували Навроцький i Бiлозерський, а найкраще Олексiй Петров, який ходив услiд за Тарасом, ревно намагаючись брати другим голосом у тон; вiн не фальшував, мав голос чистий, а все-таки це запобiгання перед поетом видавалося надто штучним.

Хоча – хто не вважав за честь бути поруч з Шевченком, адже й вiн, Гулак, радiв з того, що пiсля Рiздва поiде разом з Тарасом до Борзни, а звiдти вже сам – до Петербурга.

Потiм усе товариство побачилося востанне…

Нi, не треба, не треба про це… Цiкаво, що сталося з Крагельською, то ж така була любов!.. А може, ждала? Пiдiйти, розпитати, згадати тiльки добре, воно ж було i е, а все iнше вiдкинути, забути.

Гулак пiдвiв погляд i враз пошкодував – ще не був готовий до цiеi зустрiчi. Професор Костомаров потирав хустинкою скельця окулярiв, натужно, нiби крiзь туман придивляючись до Гулака.