Четвертий вимір. Шрами на скалі (збірник)

Ще б пак: хто прагне ласки державця, той хай не обурюеться на особливостi його гостинних засад…

Делегати з'iзду заповнювали залу, походжали, у кулуарах перекочувався характерний з'iздiвський гул, врештi учасники зайняли мiсця. За кафедру вийшов Олексiй Сергiйович Уваров, шанований учений, засновник Росiйського археологiчного товариства, iнiцiатор Московського, Киiвського, Петербурзького, Казанського i нинiшнього, Тифлiського, археологiчних з'iздiв. Вiн щиро подякував августiйшому намiснику Кавказу великому князевi Михайловi Миколайовичу, який, вiд'iжджаючи в справах до Петербурга, запропонував для засiдань з'iзду i поселення делегатiв намiсницький палац i вiдпустив для потреб форуму п'ятнадцять тисяч карбованцiв.

Граф Уваров оголосив з'iзд вiдкритим.

Оркестр на бiчнiй галереi заграв «Боже, царя храни». Гулак стояв i вдивлявся в обличчя делегатiв – де ж Костомаров? Але не знаходив, не впiзнавав. Оркестр випрошував у Бога життя й здоров'я новому iмператоровi Олександровi III, i знову, супроти волi, добиралася до свiдомостi Гулака крамольна думка про царiв, яких за його життя змiнилося аж три, а iмперiя стоiть мiцною скелею, i в нiй не змiнилося нiчого – видно, молитву-гiмн радо приймае Господь i, не щадячи владик, ревно оберiгае владичеську субстанцiю.

Граф Уваров представляв керiвникiв вiддiлiв з'iзду. Пiдiймалися i кланялися делегатам голова вiддiлу первiсних пам'яток професор Іловайський, автор «Розвiдки про початок Русi»; професор Пурцеладзе – голова вiддiлу пам'яток мистецтва; дослiдник «Слова о полку Ігоревiм» професор Мiллер – голова вiддiлу язичницьких пам'яток; професор Антонович – голова вiддiлу письменства i мови, i, нарештi, – керiвник вiддiлу iсторii та етнографii Микола Іванович Костомаров, автор майже трьохсот iсторичних та лiтературних праць.

У залi пролунали оплески.

Гулак упiзнав. Чемно вiтав зiбрання дiдок у маленьких, золотом оправлених окулярах, за якими глибоко в орбiтах ховалися вiдсутнi, нiби незрячi очi.

Запалi щоки розтягували тонкi уста у знiяковiлу усмiшку, рiденьке довге волосся ледь закривало великi вуха, тiльки чорний пiджак висiв на зсутулених плечах, як колись, i скособочений оксамитовий метелик жмакав комiр сорочки.

Так, це був вiн. Гулак опустив голову, бо побачив, як пiд скельцями окулярiв колишнього друга раптом нiби розширилися зiницi.