Четвертий вимір. Шрами на скалі (збірник)

– Нi, не так, Миколо, – заговорив нарештi Гулак. – Не пiд православним царем, а зовсiм без нього. Республiка! А вона не пощадить нi вiнценосця, нi його сатрапiв…

– Воiстину, – мовив Тарас.

Спускалися кручею до Лаври i бiля входу в Близькi печери наткнулися на жебракiв, що сидiли лахмiтною купою обiч кам'яних схiдцiв. Забачивши трьох панiв, жебраки завовтузилися, зачелготали й покотилися один поперед другого, виставляючи обрубки, рани, виразки i влаштовуючись – хто на верхнiх схiдках, хто на середнiх, решта – в самому низу.

Був якийсь дивний порядок у цьому злагодженому розсiданнi, нiби кожному давно було приписано, де можна жебрати: кому першому дозволено схопити за полу подавача, кому – друга ласка, а хто й зовсiм облизня схопить.

Друзi зупинилися зачудованi. Жебрак, котрий всiвся на найвищiй сходинцi – червонопикий i мордатий, у кучмi, – одною рукою тримав нагайку, а iншу владно розчепiрив перед панами, благаючи милостинi тонюсiньким голоском. Втiм зненацька порядок порушився на найнижчiй сходинцi: якийсь злидень, скоцюрбившись, заплазував на черевi, мов черв'як, угору, його тусали, штовхали, але вiн чiплявся руками за камiння, скиглив i вперто дряпався далi.

Червонопикий жебрак з нагайкою помiтив улiзливця, схопився на ноги, якi тiльки-но виставляв у виразках, напоказ, i, брудно лаючись, аж пика зовсiм озвiрiла, розмахнувся i оперiщив злидня нагайкою, бив його жорстоко, поки той не сповз униз.

– Ти чому його б'еш? – кинувся до жебрака Тарас.

– А це не твое, пане, дiло, – ошкiрився до нього жебрак.

 – У вас своi порядки, а в нас своi… – І тут же запищав тоненьким голоском: – Пода-а-йте Христа ра-а-ди!

– Недовго, недовго вже тобi знущатися над нами, – почулося жалiсливе внизу. – Ось на Маковiя оберемо iншого отамана, i ти будеш сидiти тут, де я…

Друзi повернулися й подались до дзвiницi, прикро враженi побаченим.

– І тут нерiвнiсть, i тут деспотизм, – промовив Гулак. – Та все-таки переобирають отамана, а в нас цар доживотний… А ти ще мрiеш, Миколо, про справедливий царський скiпетр…

– Усе – вiд глибокоi тюрми аж до високого престолу – мiняти треба на новий лад, – рiк Тарас.

 – Усе суспiльство.

…Злiтало з липи, вигойдуючись у повiтрi, пожовкле листя. Гулак замислено спостерiгав цю форму руху часу. Дрiбна деталь – а злагоджено, продумано, наче стоiть ось тут, за липою, i всюди – в кожнiй точцi всесвiту – Майстер Часу i Простору, який володiе Рухом i мае силу й право повертати його напрямки.