Четвертий вимір. Шрами на скалі (збірник)

За роки служби душпастирем i сповiдником Завадський встиг пiзнати душi прерiзних типiв: благочестивих мужiв, фальшивих добродiйникiв, юродивих волоцюг, зневiрених боговiдступникiв, знедолених стражденцiв, спокушених багатством чревоугодникiв, марнославних владолюбцiв, проноз, варнакiв i таких-от найнебезпечнiших – осiнених диявольською спокусою бунтарства – протестантiв, хоч всi тi грiшники стикалися з однiею правдою – мiцнiстю Богом даного муру держави i вдарялися об той мур головами, розбиваючи iх на друзки, i, пiзнаючи власну немiчнiсть, оплакували тодi марнiсть своiх пристрастей у запiзнiлому каяттi.

Благочестивий муж залишався самотнiм серед неблагочестивоi бiльшостi, фальшивець рано чи пiзно ловився на фальшi, боговiдступник пiзнавав правду Господню, чревоугодник на старостi постився, марнославнi опiзнавали марницю й тлiн сущого, пройду пiднiмали на глузи, варнака таврували, а бунтаря, закованого, але нескореного, гнали етапом у Сибiр.

Тiльки юродивi та жебраки завжди лишалися угодними Богу та владi – тож думав Завадський у тi митi, коли надто гамiрно ставало в кiмнатi канцеляриста киiвського губернатора – Миколи Гулака: хто ж вiн сам такий, преподобний протоiерей – юродивий чи жебрак, якщо йому так мирно живеться у цьому суетному свiтi. Оскiльки ж не зазнав вiн злигоднiв i розум мав не затьмарений, то доходив думки, що цей спокiй здобув в особливому порозумiннi з Господом: не так уже покладався на нього, щоб загубити власний глузд, та не дуже й на власнi сили сподiвався, щоб не рахуватися з Богом.

Ходив у своему життi середньою дорiжкою – не надто вузькою, аби не терло в боки, i не такою широкою, аби не заблудився, – ходив мiж примарним блиском багатства та влади i чорною тванню убожества й безнадii.

Протоiереевi жаль стало цього високочолого юнака з мудрими й холодними очима, закритими блискучими скельцями, бачив-бо преподобний, що хлопець наповратився йти не серединкою, а долати високi пороги, тому спiткнеться й не минути йому за життя геени огненноi.

То поклав собi запросити Гулака на обiд i вiтцiвським словом урозумити його, щоб звернув iз небезпечноi стезi.

Та розмови не вийшло. Коли протоiерей провiв непiддатливого напутньому слову квартиранта й холодно з ним попрощався, застукав у дверi незнайомий чоловiк.