Четвертий вимір. Шрами на скалі (збірник)

Зрештою, я так i сказав Петрову, та бачив з виразу його обличчя, що це не та вiдповiдь, якоi вiн чекав. Я говорив щось про колег Гулака, та про них знав мало, до того ж Альоша байдуже сприймав цю мою iнформацiю, його цiкавив лише квартирант: х т о вiн? Я й не дивувався: адже обидва вони юристи, а Дерптський унiверситет мав тодi високу славу. Менi довелося самому пити калганiвку, гiсть рiшуче вiдмовився, i язик менi розв'язався, мов циганська пуга. Петров слухав вельми уважно, i це додавало охоти до розмови.

Що я виповiв йому про Гулака? Що приiхав вiн до Киева i поступив на службу в Тимчасову археографiчну комiсiю для розгляду iсторичних актiв при канцелярii киiвського губернатора Бiбiкова. Перекладае лiтопис Самуiла Величка. Готуе для публiкацii розвiдку про юридичний побут поморських слов'ян. Чому саме обрав таку тему? А тут нiчого дивного: у Дерптi йому довелося зустрiтися iз зневажливим ставленням нiмцiв до слов'ян, яких вони ототожнюють з рабами. І ось питання германiзацii слов'ян мiж Вiслою i Одером наштовхнуло його вивчати iсторiю усього слов'янства, а особливо, як вiн сам висловився, – украiнського народу i його ролi серед слов'ян.

Листуеться з чеським ученим Вячеславом Ганкою, який посилае йому архiвнi матерiали з iсторii рабiв, невiльникiв, холопiв.

Я побачив, як пожвавилось сумирне обличчя Петрова, з нього спливли сiрiсть i втома, моя вiдповiдь почала задовольняти його; я подумав собi, що вiн теж схильний до протестантства, i вирiшив стримати його можливий запал.

Для застороги переказав йому кiлька думок Гулака, якi вiн висловив у розмовi зi мною. Це думки небезпечнi; крамольнi, вони нi до чого доброго не доведуть, з ними одна дорога – в острог або в кабак. І нехай Альоша не бере собi подiбного до голови – щоб принести користь своему народовi, треба йти середньою стезею.

Якi саме думки?.. У дискусii з Гулаком я вдався до Святого Письма i зацитував вiрш з послання апостола Павла до римлян:

«Любов не пориваеться до гнiву, мiй сину, вона все терпить».

А вiн менi одповiв словами того ж Павла:

«Не прилагожуйтесь до вiку сього, а обновляйте ум ваш. Гонять нас, та ми не покинутi, поваленi, та не погубленi, каранi, та не повбиванi. Що сiеться у немочi, устае в силi».

Признаюся, менi сподобалося, що мiй спiврозмовник знае Святе Писання, i я налаштувався до богословського диспуту:

«Але сiйте, пiдперезавшись смиреннiстю i одягнувшись у панцир праведностi».