Четвертий вимір. Шрами на скалі (збірник)

Просидiв там майже чотири мiсяцi i я на голодному пайку, i снилися менi нашi тифлiськi духани – з мiцним вином, пахучою чихиртмою i свiжими кукурудзяними коржиками…

А про те, що вiдбувалося на волi, я дiзнався потiм iз розповiдей друзiв… За якийсь час пiсля закриття унiверситету студенти отримали дозвiл слухати курс приватних лекцiй, за невелику плату, в залi мiськоi думи. Бiльшiсть професорiв, мiж ними й Костомаров, погодилася читати. Так тривало до березня 1862 року. А тодi сталася подiя, яка викликала нову хвилю студентських заворушень.

Спокiйний i зовсiм лояльний професор Платон Павлов одного вечора прочитав лекцiю «Тисячолiття Росii». Нiчого крамольного не виголошував, виступ його був пройнятий любов'ю до батькiвщини, ця категорiя начебто не повинна вважатися кари гiдною. Та ба! Коли поняття «батькiвщина» не ототожнюеться з особою царя, то виникае пiдозра, а про яку вiн мовить – може, про батькiвщину Радищева? Лекцiя збурювалась оплесками, бо ж таки згадав професор, хоч i скоромовкою, i Радищева, i Новикова, i Лермонтова, а ще, на свою бiду, щоб пiдкреслити значущiсть мовленого, Павлов двiчi повторив евангельське: «Хто мае вуха, хай слухае!» Цю фразу в Третьому вiддiлi розцiнили як революцiйний заклик, i на другий день Платона Васильовича не стало в Петербурзi.

Його заарештували i вислали в Кострому.

Студенти знову застрайкували на знак солiдарностi з Павловим. Органiзувати цей страйк було важче, бо ж професорiв запросили, попередньо оплативши, самi слухачi; органiзацiя приватного унiверситету сама собою була виявом протесту проти закриття офiцiйного.

Викладачi важко пiддавались намовленням студентiв i все ж таки погодились: лекцii у залi мiськоi думи припинились. Тiльки Костомаров приходив i читав свiй курс двом-трьом штрейкбрехерам.

Кажуть, що Чернишевський аж двiчi приходив на квартиру Костомарова, просив його не ганьбити свого iменi – марно. На цьому дружба мiж «саратовцями» розiрвалася назавжди.

А тi самi студенти, якi колись носили улюбленого професора на руках, зiбралися в аудиторii i з глумом, жорстоко його освистали…

– Я ж казав Нiколадзе, що не довiряю овацiям, – виправдовуючись, мовив Костомаров.

 – Нинi – осанна… Ет!..

– Ти ж не послухав його поради: хто став речником у певному середовищi, той не смiе нi на йоту вiдступати вiд своiх позицiй. Французький мислитель Іполит Тен на знак протесту залишив кафедру, коли Францiя переживала роки насильства над правом.

Костомаров нервово змахнув рукою.