Четвертий вимір. Шрами на скалі (збірник)

Ми удвох з Акакiем, розгубленi й знiяковiлi, стояли бiля входу, не знаючи, як повестися. Костомаров винувато розвiв руками – як бачите, дорогi, лiтературний вечiр не вдався.

Пiдвiвся i Шевченко.

– Хто ви, панове-молодцi? – звернувся до нас. – Та бачу, бачу – кавказцi. Студенти, певне? То ходiмо, проведете мене до академii, а по дорозi побалакаемо.

Тарас Григорович розпитував нас про Грузiю, ми охоче розповiдали про бурхливу, криваву iсторiю нашого краю, про входження Грузii до Росii, словом, як писав Лермонтов, розмовляли «о славе прошлой и о том, как, удручен своим венцом, такой-то царь в такой-то год вручал России свой народ…» Шевченко дивувався: як багато спiльного мiж украiнським i грузинським народами – у iх iсторичних долях.

Вiн запросив нас до себе в кiмнату i до третьоi години ночi розповiдав про Украiну. Ця зустрiч запам'яталася менi на все життя.

А Церетелi зовсiм недавно, згадуючи той вечiр, сказав: «Я тодi iз слiв Шевченка зрозумiв, як треба любити батькiвщину, свiй народ».

Гулак схилив голову на руки:

– Цю думку Чернишевського – про комфорт мовчання – я чув давно, вiд Нiколадзе. І щораз далi краще починаю ii розумiти. Заповiти мовчання злочиннi хоча б тому, що в мовчаннi стаеш нiмим, забутим i нiкому не потрiбним… Як склалося життя в Алiни? – спитав згодом.

 – Потiм про це, Миколо… Що ще тодi говорив Нiколадзе?

Цiлий рiк вирувало студентство. Ми не ходили на лекцii, збиралися бiля унiверситету й спокiйно вистоювали бiльше, нiж по пiвдня, чекаючи, що все-таки вийде до нас якщо не ректор Плетньов, то хоч куратор унiверситету Фiлiпсон i спитае, чого ж ми домагаемося. Унiверситет було закрито. Нас явно iгнорували. Тож одного дня кiлька десяткiв урвителiв (мiж ними нас трьох не було, ми протестували проти фiзичних розправ) вдерлися у квартиру Фiлiпсона й виволокли його на Невський проспект.

На нього надiли блазенський ковпак, штовхали, обпльовували, словом – привселюдно глумилися. Та не це головне! Назрiвала перша в краiнi революцiйна ситуацiя – можновладцi страхувалися!

Звiсно, тодi запрацювала полiцiя: близько трьохсот студентiв посаджено в Петропавловську фортецю.