Четвертий вимір. Шрами на скалі (збірник)

А може, й не слiд – пiсля того, як гарячого Тараса, категоричного й непримиренного в суперечках, веселого й жартiвливого за чаркою, того елегантного Тараса, перед яким умлiвали екзальтованi дами, громовержця, коли читав поезii, нiжного лiрика за пiснею, того живого колись Тараса, який любив i ненавидiв, веселився i плакав, перевезли з Петербурга на Канiвську гору, i вiн одтодi став пророком, месiею, iдеею, – чи слiд, чи можна, чи мае хто-небудь право згадувати таким або хоч пам'ятати про свое панiбратство з ним? А згадувати доведеться нинi…

Нi, нi, не треба зустрiчi… Костомаров, певне, й не знае, що його давнiй друг, порадник, соратник, якому донинi не сплаченi борги сумлiння, дихае тим самим тифлiським повiтрям.

Чому приiхав – сплачувати? Та що ж це я… Мене вiн, напевно, вже й не пам'ятае, не знае i знати не хоче. До Петербурга листiв я не слав – нi людям, нi царям… Нiчого вiн не вiдае, у науцi знайшов утiху й спокуту.

А борги – кому вони потрiбнi? Історiя судитиме нас по тому, що ми залишили людям пiсля себе, i не братиме на карб тих регул та канонiв, за якими волiли ми жити, анi товщини вiстря наших сумлiнь… Усе забудеться, нашi нащадки цiнитимуть тiльки готiвку, капiтал, а на золотi окалини нема.

Невже ж це так?.. Тiльки продукт – единий вимiр корисного? А спосiб його добування нiколи не стане окремою вартiстю – лише тому, що це субстанцiя нереальна, нi в чому не втiлена, нiде не зафiксована, що це тiльки властивiсть творця, а не сам продукт?

Прихований талант рiвнозначний бездарностi, сказав Монтень.

Нi, менi таки не слiд iти на з'iзд. Ворушити давне, зважувати колишнi вчинки друга, зводити рахунки сумлiнь – тепер коли кожен необачний чи зумисний, спороджений страхом або ж придуманою завбачливiстю його грiх давно вже викуплений працею, – не варто, не слiд… І все ж – треба йти!

Гулак зняв окуляри, протер скельця, надiв, рiзко вiдштовхнувся рукою вiд дерева й рiшуче попрошкував до ворiт.

Зiйшов вуличкою на Хлiбну площу, де продавали зерно, й подався нею до Головiнського проспекту. Мимохiть звернув увагу на шкапу, запряжену в порожню гарбу, що стояла на краю площi неподалiк розлогоi чинари.