Четвертий вимір. Шрами на скалі (збірник)

Іншого разу поминув би – коней на Хлiбнiй площi багато, та вразило, що ця стара шкапа, чекаючи господаря, який, певно, запивав добрий виторг десь у винному погребi, надто покiрно стоiть на палючому сонцi – поряд з тiнню. Шкапа була нещасна, на загривку ятрилися рани вiд шлеi, мухи роями облiпили брижi, пили сукровицю, роз'iдали струпи, а очi шкапини дивилися на свiт тупо-спокiйно, зовсiм байдуже; покiрна волi господаря, який залишив ii саме тут, поруч з чинарою, але не пiд нею, вона була нiби щаслива, що може збороти цi муки заради хазяiна, i не мала жодного замiру рушити з мiсця, щоби полегшити свою долю.

«Господи, – подумав Микола Іванович, сповiльнивши ходу, – чи ж то не про такий iдеал слiпоi покори, карикатуру на здоровий глузд мрiяв один сентиментальний iсторик, прославляючи посадженого на палю холопа, котрий, без злослiв'я конаючи, благословить царя? І як зухвало пiдвели iсторика його нащадки, лишаючи слiпу покору хiба що шкапi як пам'ятниковi нiмотностi, – вони, бачте, нинi вбили царя! Царя доброго, гуманного, який визволив селян вiд рабства i вiд землi, який замкнув народовi уста Валуевським та Емським указами, оголосив свободу друку i ув'язнив Чернишевського.

Гулак згадав вузлувате дерево у дворi i з жалем поглянув на стражденную шкапу, на мить зупинившись бiля неi. Та тут же сполохався своiх власних думок i сквапно подався геть – вiн колись прорiкав смерть царям вiд рук народу, а тепер стережеться й згадувати про це, хоч життя, проте, саме, без нього, почало здiйснювати його колишнi iдеi, за якi вiн i досi терпить кару.

А таки вбили… І тут, у Тифлiсi, розгромили ремiсники дiм мiського голови Вартанова, i застрайкували робiтники Тифлiського арсеналу, текстильноi фабрики Мiрзоева i механiчноi майстернi Зейцера… Боже правий, i безнадiйний злодiй-кiнто Гiвi взявся за ремесло, щоб бути мiж тими, якi громлять i страйкують!

Затихни, Миколо Івановичу, ти ж дав собi обiтницю мовчання…

Гулак звернув лiворуч, минув будиночок Ахвердових, в якому гостював 1837 року юний корнет Нижегородського драгунського полку Михайло Лермонтов, висланий пiд кулi горцiв за крамольного вiрша, – у перськiй чалмi, в чосi з вiдкидними рукавами, високочолий, з сумними очима поет, рокований до смертi у двадцять сiм рокiв.

А мене засуджено у двадцять п'ять…

Микола Іванович вийшов на Головiнський проспект.