Четвертий вимір. Шрами на скалі (збірник)

Згодом дiзналася, що вiн у Саратовi, написала листа, але вiдповiдi знову не отримала…

Через три роки я вийшла замiж за офiцера Марка Дмитровича Киселя. Протягом двадцяти рокiв подружнього життя мiй муж нi разу не дорiкнув менi за Костомарова, навпаки – iм'я знаменитого вченого в моiй сiм'i завжди було в особливiй пошанi.

Пам'ятаю (дiти моi були вже величенькi), приiхав Марко iз Киева i, таемниче посмiхаючись, подав менi книжечку. Я прочитала заголовок – «Кремуцiй Корд», драма, – i враз здригнулася вiд несподiванки, побачивши на титулi iм'я автора, а нижче присвяту: «Незабутнiй А.

Л. К.». Озвалися тодi разом у душi i бiль, i радiсть: не забув за стiльки рокiв! Нестерпно захотiлося знати, як склалося в нього життя: хто його дружина, скiльки мае дiтей…

А незабаром, це було за два роки до смертi мужа, я, перебуваючи в Петербурзi, зустрiла на Невському проспектi його. Зразу пiзнала – по ходi, окулярах у золотiй оправi – постарiв мiй Костомаров i зiр у нього погiршав… Порiвнявшись з ним, зупинилася, та вiн не звернув на мене уваги.

Могла гукнути, але навiщо?

Овдовiвши, я перебралася з дiтьми жити в родовий маеток чоловiка – у село Дiдовцi на Полтавщинi. Часто наiжджала до Киева, де вчилася моя дочка Юлiя…

Догоряли свiчки на люстрах, до дзеркальноi зали заглянув швейцар.

– Ми зараз пiдемо, – сказав йому Костомаров, i в тонi цiеi короткоi фрази вчув Гулак старечу втому свого колишнього друга та й полегшу вiд того, що iхня зустрiч закiнчуеться i не треба буде надто глибоко заходити у спогади i неминуче стати на очну ставку – колишню i нинiшню, навiщо розвереджувати душi? – Ти завтра поiдеш у Мцхету?

– Поiду, – сказав Гулак i подумав, що бiльше вони нiколи не зустрiнуться – нi завтра, нi за рiк, – востанне перехрестилися iхнi дороги.

– Тобi стане дивно, – Костомаров хотiв закiнчити розмову про Алiну. – На попередньому археологiчному з'iздi в Киевi я випадково дiзнався вiд знайомого Алiни етнографа Павла Чубинського, що вона повдовiла i гостюе тепер у своеi дочки на Фундуклеiвськiй.

Ми зустрiлися. Потiм, у Петербурзi, я захворiв на тиф. Алiна приiхала до мене, врятувала менi життя. Ми з нею взяли шлюб.

– Менi не дивно. Я радий за вас.

– Ти одружений?

– Так… Із знайомою твоеi Алiни. Але не треба про це. Ходiм.

Вони разом пiдвелися й довго стояли один супроти одного, швейцар терпляче ждав.