Четвертий вимір. Шрами на скалі (збірник)

В гiмназii його друзi i в мiстi його друзi, вiн належить iм, а вони йому, i мовчати перед ними грiх та й навiщо мовчати? «Що сховав – згубив навiки, що роздав – твое до гробу»[17 - Цитати з «Витязя в тигровiй шкурi» подаються в перекладi М. Бажана.], – мовив Руставелi…

А серед друзiв – кiнто Гiвi. Що вiддав йому, нещасному, знедоленому, дотепному, який за словом не лiзе до кишенi, а не знае, як жити?..

«Для того, щоб чесно жити, треба мати розум або петлю, професоре…»

Коли це сказав кiнто Гiвi? А, ще тодi, коли вони з Терезою мешкали в Сейдабадi, i Гулак, iдучи на службу i зi служби, мусив минати сiрчанi лазнi, де набиралися здоров'я багачi, а волоцюги цiлу добу снували помiж куполами, промишляючи жебрацтвом i дрiбними крадiжками, уночi ж тут спали на теплiй землi.

Микола Іванович деколи згадував красеня злодюжку i впевнений був, iнакше й думати не мiг, що Гiвi, очистившись сльозами сорому, бiльше не краде.

Наiвний… Незабаром Гулак переконався, що Гiвi й не збирався мiняти професiю.

А пустив сльозу? Боже, чи ж то мало е випадкiв, коли найчерствiшi люди розчулюються?.. Можливо, професор навiяв йому згадку про матiр, якоi вiн давно вже не мав: жаль стало себе, самотнього в свiтi. Або згадав свого батька-кахетинця i порiвняв його, у гостроверхiй шапцi, в бiлiй черкесцi з газирями на грудях, з нужденним собою – у сатинових шароварах i ситцевiй сорочцi… Сльоза сльозою, а кiнто Гiвi давно прикинув, скiльки в Тифлiсi багачiв, i вирахував: якщо вiн у кожного десятого витрусить один раз кишеню, то багацький клан не збiднiе, Гiвi ж матиме завше на хiнкалi й вино.

Вертаючись одного разу з гiмназii, Гулак звiддалiк побачив: виходить iз лазнi вдоволений, розпарений, червонолиций азнаурi, прямуе, покректуючи, у Старе мiсто, його наздоганяе не хто iнший як кiнто Гiвi, iх обганяе якийсь хлопчисько, з його кишенi випадае згорток, Гiвi згорток пiднiмае, показуе азнауровi, вигукуючи: «Грошi!» Так само – без змiн.

Обурення, злiсть, обридження стрясли Гулаком, вiн гукнув:

– Гiвi, йди-но сюди! Як тобi не соромно?

Кiнто стрепенувся, став мов укопаний – вiн зовсiм не сподiвався, що його спiймають на гарячому, та ще й хто: профессор! Азнурi теж завмер: як-не-як, а в руках пачка грошей; Гiвi вирвав пакунок: «Котись звiдси, не твоi!», опустив очi, вiтаючись:

– Гамарджоба, професоре!

Микола Іванович не вiдповiв, пiдступив до Гiвi, притягнув до себе:

– Худоба ти… – тихо мовив йому у вухо.