Хресна проща

А кого найбiльше хотiв би побачити? Антона Доленка й близько немае, Мирон Синютка, ставши пiсля арешту народним депутатом Верховноi Ради Украiни, по вуха влiз у полiтику; Ореста… вона нi на мить не вступаеться з-перед очей, але ii немае, немае!; Аркадiй iз того провалля, в якому опинився, нiколи, мабуть, вже не вибереться, – не iснуе на свiтi бiльше доморосiв, як я колись назвав наше товариство, залишилася у Львовi тiльки Лiда, i я хочу вiрити, що вона, нехай лише одна з усiх, таки прийде, i дивно менi стае, що нестерпно жду саме ii…

Та бачиться менi, що марно жду.

Святковий люд уже розходиться з церкви празникувати, однак у менi ще теплиться пломiнчик надii, що хтось таки з'явиться, я вирiшую чекати до смерку й настирливо кличу друзiв… І ось вони в моiй уявi прямують вiд залiзничноi станцii лiсовою дорiжкою, здалеку вiтаються, й нарештi оточуе мене той самий гурт романтичних доморосiв, якi колись уперше тут зiйшлися – в день страдчiвського престольного празника 21 вересня 1956 року.

…Наш задум, що виник пiд час дискусii з приводу Корнiйчуковоi п'еси – для подальших розмов збиратися у Страдчi, – був по-юнацьки романтичний i вельми ризиковний: подих полiтичноi вiдлиги в Союзi марно здавався нам справжньою весною.

Був то час суспiльного вiдпруження пiсля розвiнчання культу Сталiна на XX з'iздi комунiстичноi партii: закритий лист про сталiнськi злочини читав студентам унiверситету в тому ж kolegium maximum секретар парткому; ми спершу сидiли тихо – розгубленi й здивованi, зляканi, чей за одне зневажливе слово на адресу вождя ще так недавно можна було зазнати тяжкоi кари, а тут нам повiдають, що Сталiн злочинець! Ми крадькома переглядалися, озиралися й водночас поволi смiливiшали, i врештi зловiсний гул сповнив актову залу; нiхто студентiв не втихомирював, тiльки голос секретаря парткому вряди-годи набирав металевоi тональностi, в якiй вчувалася погроза; вона вже нас не лякала – нам здавалося, то партбос зачитуе манiфест свободи: в залi почулися то схвальнi, то обуренi вигуки – у студентiв уже бракувало стриму, та нiхто з нас не запримiчував, що з балкона пильно стежить за нашою поведiнкою секретар комiтету комсомолу Черепов i бере на мушку найсмiливiших.