Хресна проща

ештi хлопець вiдвiв вiд Лiди погляд й почав очима шукати Оресту, довго не мiг знайти ii, аж поки не побачив – маленьку, скривджену, гейби заховану вiд нього за спиною Аркадiя. Збагнувши провину, Ігор умить опинився бiля неi й промовив владно до товариства:

– Запалюйте свiчки й заходьте в аiд. Я поведу вас дном пекла, як Вергiлiй Данте…

Ігор увiйшов у отвiр печери, за ним шнурком подалося товариство. На нас дихнув пiдвальним запахом холод, зимний струмiнь повiтря вихопився з печерноi глибини, й Ореста, яка трималася за мою руку, зiщулилася, притиснулася плечем до мене, щоб зiгрiтися, й вiд цього менi стало добре; упевнившись у прихильностi дiвчини, я обняв ii однiею рукою за стан, а в другiй тримав запалену свiчку, позаду нас мерехтiло ще iх чотири, й менi згадався ряд княжоi родини, викладений мозаiкою на стiнi киiвськоi Софii; ми заходили в глибину печери, й менi здалося, що, долаючи столiття, проникаемо в серцевину найдавнiшоi нашоi iсторii…

Історична наука змалку вабила Ігоря, й вiн чекав того менту, коли насмiлиться взятись за працю над iсторичним романом про Страдчiвську печерську Лавру; поезiя поволi вступалася з Ігоревих захоплень, його останнiй вiрш звучав обiцянкою розпочати важку й заманливу працю в iсторичному жанрi: «Історiя минулих днiв в менi цiкавiсть завше будить: подii давнi й давнi люди встають iз пороху вiкiв, я бачу, як з старих пiсень сьогоднiшнiй сiяе день»; ця неоковирна строфа ще раз прозвучала в моiй свiдомостi тодi, коли зi свiчкою в руцi заглиблювався в печерний тунель, i я подумав, що iсторичнi романи, якi колись напишу, мусять бути виграненi словами так доладно, як рисунок на Ахiлловому щитi, бо тiльки в такому виглядi давня iсторiя повинна приходити до читача… Ігор заглибився в своi думки, i так усi йшли б мовчки, схилившись пiд склепiнням печери до самого дна аiду, якби не зупинив його оклик Антона:

– Агов, Вергiлiю, ти так затято мовчиш, нiби ведеш нас на страту, а обiцяв же розповiсти iсторiю цих катакомб!

Ігор пiднiс над головою свiчку.

– А ми далi й не пiдемо – може, iншим разом: попереду прохiд мiсцями дуже низький, деколи й повзти треба. Тож пiднесiть свiчки горi й погляньте довкола: у цiй галереi печерна каплиця другоi на Русi Лаври: он бачите нiшi для iкон на стiнах. А в глибинi галереi, пильно придивiться, стоiть камiнний хрест i поруч з ним витесаний з каменю стiлець – то сповiдальня. За нею ж чорно зяють келii для затворникiв.