Хресна проща

А тодi сталося диво: чоловiчок зник, наче його тут зо всiм i не було, я порозглядався й по якiйсь хвилинi побачив на чубку смереки, що заступала дзвiницю, справдешнього пугача з настовбурченими вухами, з жовтими дугами над здивованими очима – був той птах достоту схожий на чоловiчка в клепанi: може, то вiн перемiнився в нiчного птаха…

Й подумалося менi, що я перевтомився за цiлий день чекання.

…Називаюся Ігор Романюк; в це урочище пiд Страдчiвською горою, яка моторошним отвором печерного входу зловiсно вдивляеться у принишклу видолину за Верещицею, я прийшов – згiдно iз колишнiм домовленням мiж нами, чотирма фiломатами, – iз життевих мандрiвок.

Загратоване залiзним пруттям чорне око гори, а ще розмова з чоловiчком, схожим на поморщений коцюрубок, нагадали менi легенду, про нас складену: три десятки рокiв тому четверо вигнанцiв iз Львiвського унiверситету в день Благовiщення зiбралися тут, бiля страдчiвськоi церкви, перед тим, як розiйтися свiтами, щоб попрощатися й поклястися повернутись сюди через тридцять лiт у день храмового празника у Страдчi, хоч нiхто з нас не вiрив, що таке може колись статися, й тодi пiшла iз Янiвщини чутка, що в печеру бiля Страдча зайшли й не вернулися, навiки пропали трое хлопцiв i дiвчина; хтось ту вигадку спородив нiби для того, щоб нiхто з нас нiкому в пам'ятi не залишився i щоб нiхто нiколи не шукав iзгоiв, вiдкинутих з битого шляху, яким вони досi йшли i враз стали нiкому не потрiбними; помолившись у церквi, ми на очах у прихожан, пройшовши разом з ними хресним ходом, вступили у чорний отвiр, i нiхто бiльше нас не бачив i не шукав; згодом хтось загородив печерну дiру залiзними штабами, прибивши печать по нашiй пам'ятi… Боже милий, спам'ятай мене, все це тiльки легенда! Але ж могло так статися, думав я, дивлячись на тихий осiннiй плин Верещицi, бо чому нiхто, крiм мене, не з'явився на умовлене мiсце зустрiчi? Проте Боговi не хотiлося мене спам'ятовувати, i я далi додумував легенду, на дiйсностi засновану…

Дiйснiсть у згадках перемагала, й Ігор, сидячи бiля загратованого отвору печери, прокручував стрiчку реальних картин, якi вiдбивали прожитi в молодостi днi.