Хресна проща

усить бути прочитана»; вiд цих слiв його знову огорнула нестримна хiть, Аркадiй прошепотiв iй до вуха: «Я хочу дочитати книжку», тодi пiдгрiб ii пiд себе, немов уже сторговану, куплену й законтрактовану власнiсть, i враз вибухнув несподiваний для нього бунт пiдвладноi. Ореста схопилася, ii обличчя, спотворене образою й люттю, стало негарним; Аркадiя злякала така перемiна, й вiн почав квапно одягатися, а вона, гола й беззахисна, виштовхувала його за дверi й iстерично кричала: «Забирайся геть звiдси, хаме!», й вiн ганебно втiкав вiд неi з одежею в руках…

…Аркадiй заговорив, здавалось Мироновi, про щось зовсiм недоречне – то вiн хотiв заглушити в собi гiркоту i зневаженiсть соромiцьким базiканням.

– То добре, що вони нинi не прийдуть: жiнки наймилiшii тодi, коли мовчать, а нашi мовчати не вмiють; якось я кохався з глухонiмою, й вона не допитувалася, чи я ii люблю, бо все одно вiдповiдi не почула б, не шепотiла, що любить мене, бо розмовляти вмiла тiльки на мигах.

– Ти непоправний цинiк, – сказав Мирон.

Аркадiй примружив очi й спитав ехидно:

– А чому ти такий малий, Мироне?

Мирон пiдвiв на товариша своi великi очi й промовив здивовано:

– А що з того, що ти високий? Ну що з того?

У дверi постукали: то прийшли Ігор i Антон. Мирон кинувся гостям назустрiч: вiн жадав iншоi бесiди, нiж оце вийшла з Аркадiем. Як завжди iмпульсивний, затеремкотiв, не слухаючи спiврозмовникiв:

– Почалося, почалося, це ж революцiя, хлопцi! Новий угорський прем'ер Імре Надь оголосив вихiд з Варшавського договору й попросив у Заходу допомоги.

Доленко нервово змахнув рукою, перебиваючи запальний Миронiв пасаж:

– Не дурничка, а лихо… Допомагати угорцям вирушили советськi танки на запрошення марiонеткового уряду Яноша Кадара. А Європа мовчить i мовчатиме… Ти про це ще не чув?

– Не чув… – геть розгубився Мирон. – Радiопередачi «Вiльноi Європи» несамовито глушать.

– Але ж про це вже написано в наших газетах…

– Не може такого бути… Пiсля викриття злочинiв Сталiна – новий злочин аж такого масштабу?.

Антон саркастично посмiхнувся, й хлопцi здивувалися з мови вельми обережного товариша.

– Ви лишень загляньте в iсторiю, хоча б Соловйова, i дiзнаетесь, що Росiя нiкого нiколи не окупувала – тiльки визволяла: Іван Грозний Новгород, Петро І – Украiну.