Хресна проща

Ну а нинi визволяе Хрущов Угорщину… А хiба ми мало наслухалися про визвольну мiсiю советськоi армii? Визволяли Захiдну Украiну, потiм Прибалтику, а нинi всю Європу тягнуть за вуха до свободи…

– Але ж стосунки мiж державами пiсля вiйни набрали бiльш цивiлiзованого характеру: перемовини в Тегеранi, Ялтi, Потсдамi… – Ігор теж не мiг змиритися з такою вiсткою.

– Так, увесь свiт змiнився – крiм Росii! – запалювався Мирон. – Нiщо в нiй не змiнилося: енкаведисти вiдрiзняються вiд опричникiв хiба що одягом… В Росii нiколи не переставав шаленiти смертельний танок Вiя – в образах Малюти, Распутiна, Єжова, Берii.

І ще й досi сатана в подобi Чичикова ганяеться на тройцi свiтами за живими й мертвими душами, й нiкому «не дайот Русь ответа…». А дасть, дасть!

Пiд впливом Мирона запалювався й Ігор:

– А ми що – маемо мовчки чекати? Не маемо такого права… В цi хвилини, коли в Будапештi, можливо, уже ллеться кров, ми повиннi витворювати не мiлiтарну силу, а духовну, щоб бути готовими… Так, так, не треба iронiчно морщити носа, Аркадiю, наша нацiя тiльки тому зберегла донинi свою iдентичнiсть, що вмiла мiняти види зброi – меч на мисль i навпаки.

Та про це ми вже говорили: зруйнування Запорозькоi Сiчi – i Шевченко, Іван Франко – i листопадовий зрив у Львовi…

– Зброю мислi мае вигострити iдея, а який в нинiшнiй лiтературi й науцi маемо iдеал – комунiстичний рай? – вiдказав Аркадiй.

– Я маю на увазi справжню лiтературу, а не апологетичну советську трiскотню.

У нiй не стало iдеалу моралi, його замiнив iдеал брехнi, i тому полки, озброенi замiсть мушкетiв бузиновими пукавками, приреченi на програш…

– Ти хочеш сказати, що ми, украiнськi фiлологи, повиннi кувати зброю новiтньоi нацiональноi мислi, – не здавався Аркадiй. – А в яких майстрiв маемо вчитися?

Знову – Шевченко, знову – Франко, знову – Бiблiя? А де новiтнi ковалi, ознайомленi iз сучасною технологiею, яких челядникiв випустили iз своеi школи нашi правчителi? Хвильового, який не переставав вiрити в «загiрню комуну», Тичину з його коломийкою про трактористку, Бажана, який вiдгранословив образ людини, яка стоiть в зореноснiм Кремлi, Рильського, котрий признався, що його батькiвщина – не предкiв ряди, а Сталiна голос?

– Твоя критика вiдгонить блюзнiрством, – Ігор з неприязню дивився у насмiшливi очi Молодина.