Хресна проща

Я бачив, як вiддаляеться вiд мене Лiда, – ii теж забрав у мене Аркадiй – усе забрав, мов Молох. Стояв на першiй стацii хресноi дороги – нестерпно самотнiй – занiмiлий i спустошений серед глухоi осiнньоi тишi. І враз почувся скрадливий хрускiт – хтось наступив на суху гiлку. Я повернув голову до печерного отвору й побачив, як iз печери виходить, скрадаючись, чоловiчок у клепанi. Побачивши мене, вiн чкурнув у лiщиновi зарослi.

«Слухав негiдник нас i донесе куди треба», – подумав я.

А втiм менi було вже до всього байдуже…

– Нинi ми розбрелися, вiдчужилися, й кожен пiшов у свояси окремо, – прошепотiла Лiда до себе самоi, йдучи поруч з Аркадiем до станцii. – Це лише початок, i менi сумно…

– Але ж ми з тобою разом… – промовив Аркадiй так само тихо, i в його голосi забринiла iнтимнiсть. – Я хотiв сказати тобi, Лiдо…

– Не квапся, Аркадiю… Я знаю, ти звик бути завойовником, однак передихни хвильку. Почекай, поки я сама тобi скажу…

Вони чекали на електричку, мали час, й Лiда пильно дивилася у вiчi хлопцевi, нiби хотiла дошукатися в них того справжнього, про що запитувала в печерi, впевнитися, що воно десь там ховаеться за ласим поглядом i парубоцькою самовпевненiстю.

– Не перечу, якщо ти хочеш поперед мене вийти на бранне поле, – сказав Аркадiй, i в його голосi почулася покiрливiсть. – Амазонки завше нападали першими.

Лiда й далi не вiдводила вiд нього очей, чекаючи, поки вiн остаточно iй впокориться.

Була вона цiеi митi особливо чарiвливою: ii дiвоча врода, завше прихована iронiею, виринула iз тайникiв душi чисто й зеленооко, це додало iй сексуальноi зваби, й вiдчув Аркадiй, що жадае ii не для солодкоi пригоди, а для життя, i сам дивувався з того поважного намiру, об який ще нi разу за свiй одчайдухий вiк не спотикався. Лiда наблизилася до нього, дiткнулася долонею до щоки, провела пальцем до пiдборiддя, затулила пучкою вказiвного пальця зарослу щетиною ямку й проказала, заливаючи хлопця зеленою магмою свого погляду:

– Пiди до фризiернi, там тебе чисто поголять… Господи, який же ти вродливий – i пустий… – прошелестiли ii губи, покрившись враз гарячковою осугою.

– Лiдусю, я…

Й тут надлетiла електричка, Лiда заскочила до вагона, знайшла вiльне мiсце, Аркадiй пiдсiв до неi, взяв за руку.