Хресна проща

п… Я навiв iнвективи першого секретаря обкому партii Береста, який усе знае i е справедливiшим вiд буддiйського божища… А якi мудрi сентенцii проголошуе цей партiйний бос: «Яка може бути пильнiсть без вiри в народ?» Ба навiть дурненький окулiст Стьопа завойовуе серце Валi ось яким вишуканим освiдченням: «Кохана Валю, моя любов до тебе чиста, як кришталь, адже ми живемо в епосi, коли люди переробляють свiт i долають власнi вади!»

– Вiдпочинь, колего, – нарештi вдалося Ігоревi зупинити Миронiв пасаж.

 – Краще послухай анекдот, я щойно його придумав… Сидять пiд копицею сiна тракторист Вася i доярка Маша. Вася хоче обняти дiвчину, та вона, перед тим як вiддатися коханому, запитуе: «Ти вiриш у комунiзм?» – «Вiрю!» – на весь степ вигукуе Вася, й тодi дiвчина, схиливши голову на плече хлопця, млосно шепоче: «Якщо так, то я твоя…»

– Яка досконала соцреалiстична схема! – вигукнув Мирон, перемагаючи смiх акторiв.

Антон пiдвiвся.

– Я припиняю цей балаган, товаришi! Ви надто далеко заходите, вже й до методу добираетеся.

А там – i до системи… Це шкiдливе критиканство… Чи не краще було б подумати, адже настав час вiдлиги, про вдосконалення нашого ладу…

Мирон приклав до уст човником долоню й, нахилившись до Антона, проказав пiвголосом:

– Недавно приiжджав до Москви iдеальний комунiст – французький фiлософ Жан Поль Сартр. Однак, недовго погостювавши в Бiлокам'янiй, вiн стрiмголов утiкав звiдти, нiби за ним гналося щонайменше сто макбетiвських вiдьом! А вiддихавшись у Парижi, сказав: «Та система не надаеться до ремонту, ii треба поламати й викинути на смiтник!»

Антон зблiд.

– Товаришi, – прошепотiв, – ми ж не в катакомбах, а в радянському унiверситетi. Схаменiться!

– А нам би й не вадило збиратися в якiйсь печерi, ми ж неофiти, – сказав Ігор.

У розмову втрутилася Лiда.

– Не хвилюйтеся, Антоне, ми ж нiчого антидержавного не чинимо. Але ж не можемо й далi ходити з кляпами на писках.

Тиран здох, i настав час очищення. Мусимо вчитись мислити, як нормальнi люди, а не як корнiйчукiвськi манекени.

– Власне, власне! – пiдхопив Мирон, вiн витирав хустинкою свою круглу лису голову i не вгавав: – Ми взялися готувати до постановки неймовiрну фальшивку… Найпримiтивнiший персонаж п'еси терапевт Бублик перераховуе, скiльки хворих прийняв вiн за свое життя, скiльки сердець вислухав.