І земля, і зело, і пісня

Народ клекотiв, гудiв, ревiв, вiтаючи переможця, та бачив князь, що серед цього святкового натовпу й бояри суть: однi на бiк князя стають безповоротно, другi улесливо в очi заглядають, прощення благаючи, а ще iншi лють свою у попiл ховають, щоб i не ярiла, але аби й не погасла; знав тепер князь, на кого мае опертися: щиро вигукують йому славу гамарники, бондарi, лимарi, прасоли, пасiчники з Мединi, поромники з Перевозця, шевцi iз Сапогова – iхнi дiти й брати билися пiд Дорогичином з крижевниками, – а звитяжну пiсню, що пiдняла в битвi упалих духом воiв, склав кметь з-над Буга – спiвець Митуса.

І сказав князь:

«Слава воям моiм i вам, ремiснi люди, i вам, ратаi: озброюете ви нас, одягаете й годуете! Слава й спiвцям, що звитяжнi пiснi складають, тож повiтаю я нинi знакомитого мого спiвця Митусу: знав я, куди посилати дружини своi на полi битви, вiн же знав дух воiв. Виходь, Митусо, i стань бiля мене!»

З першоi лави пiших дружинникiв вийшов нiчим не примiтний, в сiрому каптанi, проте вродливий i статний парубiйко з гуслями через плече; i помiтив князь, як пiд схвальнi вигуки юрби соловiли улесливi очi бояр, що стояли перед ним готовi й на колiна впасти; князь утямив, що, мабуть, завелику честь робить смердовi, й ця нинiшня честь Митусi озлобить бояр, а в серцi спiвця гординю посiе, та про грядущу битву з ордою згадав i сумнiв свiй умить притлумив: а хто пiде в першiй лавi на злого ворога – Молибоговичi, Судиславичi чи ратаi, ремiсники i кметi? Вiн окинув гусляра ласкавим поглядом i мовив:

«Чого просиш у мене, Митусо?»

Вiдказав спiвець:

«Не золота – важке воно; не високих хоромiв – буду завжди з тобою в походах, князю; не поля тучного, для мене поле – вся Руська земля.

«Бери коня», – вiдв’язав князь парного буланого вiд свого сивого – i залопотiли копита над Чев’ю.

…Затупотiло понад Чорнанню, що обмивае Тустанську твердиню, – у Пiдгороддя влiтав вершник. І розсипалися, мов розв’язаний букет ромах, по кущах, у жито, в трави – дiвчата, якi вийшли на русалii Зеленоi п’ятницi з пучками полину в руках – вiдлякувати русалок.