На нашем сайте вы можете читать онлайн «І земля, і зело, і пісня». Эта электронная книга доступна бесплатно и представляет собой целую полную версию без сокращений. Кроме того, доступна возможность слушать аудиокнигу, скачать её через торрент в формате fb2 или ознакомиться с кратким содержанием. Жанр книги — Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Кроме того, ниже доступно описание произведения, предисловие и отзывы читателей. Регулярные обновления библиотеки и улучшения функционала делают наше сообщество идеальным местом для любителей книг.
І земля, і зело, і пісня

Автор
Дата выхода
29 ноября 2021
Краткое содержание книги І земля, і зело, і пісня, аннотация автора и описание
Прежде чем читать книгу целиком, ознакомьтесь с предисловием, аннотацией, описанием или кратким содержанием к произведению І земля, і зело, і пісня. Предисловие указано в том виде, в котором его написал автор (Роман Іваничук) в своем труде. Если нужная информация отсутствует, оставьте комментарий, и мы постараемся найти её для вас. Обратите внимание: Читатели могут делиться своими отзывами и обсуждениями, что поможет вам глубже понять книгу. Не забудьте и вы оставить свое впечатие о книге в комментариях внизу страницы.
Описание книги
Роман Іваничук (1929–2016) – відомий український письменник, лауреат багатьох літературних премій, серед яких Національна премія України ім. Т. Шевченка. У його творчому доробку близько двадцяти історичних романів, якими письменник заповнював білі плями в нашій історії. Р. Іваничук розширив жанрові межі історичного твору, відкривши перед читачем минувшину, що активізувала національну пам’ять.
Збірка малої історичної прози письменника містить повісті та оповідання, написані у різні роки. Це і роздуми про стосунки вождя й поета – короля Данила Галицького й співця Митуси, і трагічна історія князя Святослава, замордованого Святополком Окаянним, і пройнята гірким гумором розповідь про Першу світову війну, і спогади про страхітливі часи німецької та совєтської окупації, і поетична біографія автора, і таємниці його так званої «кунсткамери».
І земля, і зело, і пісня читать онлайн полную книгу - весь текст целиком бесплатно
Перед вами текст книги, разбитый на страницы для удобства чтения. Благодаря системе сохранения последней прочитанной страницы, вы можете бесплатно читать онлайн книгу І земля, і зело, і пісня без необходимости искать место, на котором остановились. А еще, у нас можно настроить шрифт и фон для комфортного чтения. Наслаждайтесь любимыми книгами в любое время и в любом месте.
Текст книги
Ой летiла пава, в садочку упала,
Ох нема i не буде, кого я кохала!
Стримував Митуса коня, а чобiтьми пришпорював пiд боки, кiнь iржав, i рвався Митуса до русалки; та вiдбувалося свято, знав спiвець, що вичекати треба, поки село не вижене русалку з жита; а чи бачить вона, що вiн живий-здоровий повернувся з походу, – не бачить, бо пiснею за ним тужить; виходила Зореслава на межу й пильно в його бiк дивилася, враз упiзнала й скрикнула тихо, та ще була русалкою й мусила спитати в дiвчат: «А що там в руках у вас – полин чи петрушка, втiкати чи залоскотати?» – «Полин, полин!» – загукали дiвчата; кинулася русалка бiгти житами, а тодi рушив з копита Митусин кiнь i, зволочивши жито, вибiг без вершника на берег Чорнанi й там ждав його, та довго не було видно нi вершника, нi русалки; заздрiснi дiвчата спiвали: «А вiдки ти, дiвчинонько, а вiдки, а вiдки, чи не з тоi полонинки, що родить ягiдки?»; палко кохав спiвець русалку в житi, а потiм винiс ii на руках, бiлу, без рутв’яного вiночка, на коня посадив перед собою, i злетiли обое на буланому в небо.
На лету обнiмала Зореслава коханого свого й питала: «Як будемо жити, Митусо?» – «Спiватимемо, люба. Ти подивися довкола: i сонце, i нiч, i земля, i люди – все те пiсня, Зореславо. Життя – пiсня, хоч i не завжди весела, та хтось повинен спiвати, щоб люди людьми були, а не робучою худобою».
А Зеленоi недiлi в соборнiй церквi Святоi Богородицi молодi слухали Службу Божу, стояли перед аналоем на бiлому полотнi iз свiчками в руках: у кого скорiше догорить, той скорiше умре; рiвно згоряли свiчки, й добра надiя теплилася в серцях Зореслави й Митуси, а пiсля вiнчання вийшов до молодих князь Данило, щоб поблагословити, i, проходячи повз Митусу, змахнув полою корзна – свiчка у спiвця погасла…
IV
«Навiщо ти вбив його? – пiдвела суворi очi Зореслава i пройняла осудливим поглядом князя, що сидiв за пригаслим вогнищем посеред дитинця Тустанського замку.
Мовчав князь.
А починало розвиднятися. Ватра ще якийсь час курилася цiвкою сизого диму, що витягувався з дитинця крiзь вузьку димницю в стелинi, i врештi погасла.
Данило пiдвiвся з колоди, випростався, суворо глянув на Зореславу, та не було в його очах гнiву, лише тужава зiбранiсть i готовнiсть. Вiн обiйшов вогнище й подався важкою ходою до галереi.





