Черлене вино

Я жив у приниженнi – гiрше смерда, ти навiть не запрошував мене до столу. А потiм ув’язнив, i я промучився у крем’янецькiй темницi вiсiм лiт».

«Ти ж увiйшов у змову з хрестоносцями».

«А ти не змовлявся з ними, коли пiсля втечi з ув’язнення вертався до Вiльна?.. Я ж бiльше не йду на зговiр з ними… Мене визволили з тюрми русинськi князi, i перед ними я в боргу… Правда, король забрав мене потiм з Констанци до Кракова i примирив з тобою, але ти вiдсунув мене в Чернiгiв i Трубецьк. Ви обидва з Ягайлом ненавидите i боiтеся Свидригайла, тепер же кожен хоче переманити його до себе.

А за мене русинськi князi клали голови на плаху. То пора менi сказати свое слово. Я заберу твою корону i на чолi русинських князiв та бояр пiду на Ягайла».

– Пiду! – вигукнув Свидригайло i пожбурив порожнiй кухоль.

І тодi голоси ураз замовкли, тиша задзвенiла у вухах князя.

Кованi дверi зали для учти розчинилися, переляканi кухмiстри й креденсери збилися гуртом на порозi, чекаючи бозна за вiщо кари вiд крутого норовом князя; Свидригайло змахнув рукою, i вони дрiбно позадкували; з облицьованого кахлями камiна зникли привиди, i захмелiлий князь подумав, що вони вмить перемiстилися туди, до червоного палацу Вiтовта, куди його, Свидригайла, не запрошено, але де присутне чуйне вухо: трефнiс[8 - Блазень.

] Генне.

У цього блазня завидна доля. Коли Вiтовт пiсля втечi з кревськоi тюрми перебував у Мальборку при дворi магiстра тевтонського ордену, сталася така оказiя.

Грали в карти: магiстр, великий комтур i Вiтовт, а поза iхнiми спинами терся, пiдглядаючи, вертлявий, худенький, зовсiм ще юний блазень, якого магiстр назвав Курчатком[9 - Das H?hnchen – курчатко (нiм.).]. «Банк Вiтовта! – закричав нараз трефнiс. – Три королi в нього!» Скинули карти, у Вiтовта виявилось тiльки два. «Де третiй?» – спитали комтур i магiстр у знiченого вигнанця. «Третiй – вiн! – показав трефнiс на Вiтовта. – Хiба Литва – не королiвство?»

Незабаром пiсля цього з допомогою хрестоносцiв Вiтовт посiв престол у Вiльнi, а блазня, який напророкував вигнанцевi удачу, магiстр милостиво подарував великому князевi.

Те спокусливе слово «король» не покидало свiдомостi Вiтовта. Його нашiптували до вуха не лише Генне, а й iменитi князi та бояри, та роки минали, а королем був Ягайло. Програш у битвi з татарами над Ворсклою примусив Вiтовта надовго забути про корону.