Край битого шляху

«Така шмарката гiмназистка розмовляе зi мною, як дочка дiдича з фiрманом», – думав, але не змiнював невимушеного тону.

– Ах, Антiн! Я навiть не можу вам сказати, де вiн тепер. Зник зi Львова, нiчого нiкому не сказавши.

– Як це – зник? Куди?

– Не знаю, повiрте менi. Кiлька днiв тому я заходив до нього, але, на превеликий жаль, не застав.

– А господиня що сказала? – Юля повернула голову, нетерпляче чекаючи вiдповiдi.

– Слово честi, мене починае забавляти ваш iнтерес до нього!

Юля не вiдповiла. В ii темних очах майнула тривога чи то здивування.

– Зник? Як це так – зник?… – знову спитала, тепер сама себе.

Зупинилася.

– Вертаймося. Пройшлися, i досить.

– Може, в нього нещасливе кохання, панно Юлю? – вiв далi Владек.

– Не знаю… А чому ви так думаете?

Владек зiтхнув. Але й це пройшло повз увагу Юлi. Зупинилися бiля ворiт.

– Далi не пiдете?

– Не хочеться чомусь. Погода нинi бачите яка, а я в однiй блузочцi.

– Мою маринарку до послуг! – шаркнув Владек, знiмаючи пiджак.

– Ах, якi рицарськi жести! Не треба. Я пiду.

– Завтра можна буде зайти до вас?

– Якщо маете бажання… Тiльки приходьте трохи пiзнiше. Татко пiсля обiду вiдпочивае. – І пiшла не оглядаючись.

У найгiршому настроi Владек повернувся додому. Нiяк не мiг зрозумiти причину такоi поведiнки Юлi. Смiшною була сама думка, що Юля закохалася в Антона. «Це тiльки примхи», – переконував вiн сам себе. Та вперта заздрiсть пiдказувала протилежне. Пригадалася Антонова зовнiшнiсть: негарний, але його серйознiсть була завжди такою привабливою.

Чи не це i Владека завжди тягнуло з вишуканого товариства до скромного i незвичайного, не такого, як усi, Антона. Черв’як злоби ворухнувся в мозку. Юлин тон у розмовi з Владеком був бiльш нiж холодний – погордливий. Так дiвчина може розмовляти лише з тим, кого зневажае. І все через Антона. А кiлька запитань про нього, пройнятих щирим зацiкавленням, пiдтверджували нашiптування ревнощiв.

У коридорчику Владек зустрiвся з Костельнiцьким.

Обличчя господаря з широким приплюснутим носом розпливлося в усмiшцi. Владек зрозумiв, що е якась газетна новина. А зараз йому нiтрохи не хотiлося встрявати в дискусiю. Привiтавшись, Владек хотiв пройти до своiх дверей, але Костельнiцький перегородив йому дорогу газетою.

– Не читали сьогоднiшнього номера, Владеку?

– Нi.

– Прочитайте, варто. Союз iз Нiмеччиною змiцнюеться з кожним днем. Ви знаете, що це означае?

– Що це означае? – спитав знехотя Владек.