Край битого шляху

Може, хотiла прочитати Антоновi мораль?

Владека мучила ревнива цiкавiсть: що далi було мiж ними? Мiг Антось фiлософствувати й образити дiвчину? Або, може (вiд цiеi думки Владековi стало смiшно), освiдчився iй у коханнi i вона його висмiяла? Це було найбiльш правдоподiбним.

Владек спiймав себе на злораднiй втiсi, викликанiй такою здогадкою. Бо хiба ж так можна? Антось взагалi не вмiе iнтелiгентно поводитися з дiвчатами.

Про все докладно знае Юля. Тiльки зайти зараз до неi було б нижче Владековоi гiдностi.

І Владек пiшов.

Його зустрiла служниця.

– Професор спить, – повiдомила.

Не приховуючи задоволення, Владек спитав притишеним голосом, немов дiлився таемницею:

– А панна Юля дома?

– Дома. Книжку читае.

– Скажiть, що до неi гiсть.

Служниця поглядом змiряла Владека з нiг до голови i мовчки повернулася.

Владек чекав i хвилювався. Намагавсь бути спокiйним, але по тiлу пробiгав дрож, перехоплювало вiддих. Минула хвилина-друга. Юля не виходила. Владековi одлягло вiд серця, вiн навiть радiв з цього. Не вийде – не треба. Не велика цяця. Але вiн ще дасть iй вiдчути свою зневагу, байдужiсть. А гарнi дiвчата цього не люблять, iх це дратуе, мучить i, нарештi, доводить до слiз.

Уже обернувся, щоб iти геть, коли ж… Скрипнули дверi, i з них вибiгла розрум’янена Юля.

– Добрий день… Це ви мене кликали?

Владек знiтився вiд ii холодного тону.

– Я… Я до професора прийшов у службовiй справi.

– Татко вiдпочивае.

– А ви, вибачте, що так скажу, е… е… дуже зайнятi?

– Читаю.

– Чи не пройдетесь зi мною? Вiдпочинете, так би мовити, вiд розумовоi працi…

– Яка там праця… Але пройтись – чом би й нi?

Владек прояснiв.

Вiн доторкнувся до ii лiктя, але Юля вiдвела руку.

– Не люблю так.

– Невже вам неприемно зi мною, гордовита панно?

– Ви дуже самовпевненi, пане Владек.

– І ваша примха в той вечiр мала бути для мене наукою за це?

– Розумiйте, як хочете. Де тепер ваш товариш?

– О, ви ним цiкавитеся? Але не думаю, щоб це серйозно?

– Але ж я вам сказала: думайте, як хочете. Чому ви не вiдповiдаете на мое запитання?

Юля розмовляла без слiду усмiшки на обличчi, трохи роздратовано. Ставила запитання, не дивлячись на спiврозмовника. Це бентежило i злило Владека.