Край битого шляху

Через вiкно кликав батько:

– Юлечко, ти тут?

– Іду, татку.

Одного дня пiсля обiду до Юлi в кiмнату тихенько зайшла служниця.

– До вас прийшли. Чекають надворi.

Схопилася з-за столика, випустила книжку й хвилину стояла нерiшуче. Поправляла волосся, розгублено розгладжувала прим’яте плаття, хотiла про щось спитати в Марини. Потiм кинулась до дверей. На мить зупинилася, щоб набрати в легенi повiтря, i тодi обережно натиснула на клямку. Вiдчинила, ступила крок, другий, потiм подалася назад i розчаровано всмiхнулася на Владекове привiтання самим кутиком уст.

…Протягом тижня Владек не заходив до Антона пiсля злощасного гостювання у професора. Не мiг примиритися з тим, що мимоволi зiграв комiчну роль у неприемнiй для нього п’есi. І до всього той вигук навздогiн iм: «Бажаю приемно провести вечiр!» Замiсть iронii, вияву цiлковитоi байдужостi, вийшло щось схоже на зойк переможеного. Владек не звик бувати в такому становищi, i тепер день у день його самолюбство шкребли почуття образи, приниження гiдностi i першi, ще не усвiдомленi прояви ревнощiв.

Через кiлька днiв затаених мук Владек вирiшив показатися на очi Антоновi, вивiдати його почуття й поглузувати з нього та з примхливоi гiмназистки. Чей же не закохався фiлософ по вуха?

На превеликий свiй подив, Владек не застав Антона дома. Мацiйова не могла нiчого до пуття сказати.

– Узяв, прошу пана, свою валiзку i вийшов, нiчого не сказавши.

Був такий стурбований. Не знаю, що могло з ним трапитися.

Для Владека була зовсiм несподiваною причина такого раптового зникнення Антона зi Львова. Поiхав, очевидно, шукати роботи, але чому не зайшов, не сказав?

Владек переглянув купи Антонових книг, конспектiв з надiею знайти бодай якусь записочку, але нiчого не знайшов. Глянув на схилену постать Мацiйовоi i розвiв руками:

– Нiчого немае…

Обмiрковував причини, що змусили Антона так раптово зникнути, й приходив тiльки до одного висновку: щось неприемне мусило статися того вечора.

Взагалi Юлина поведiнка була тодi вкрай незрозумiлою й дивною. Антiн нагрубiянив, а вона попросила його, щоб провiв додому. Адже не закохалася в фiлософа – це зрозумiло. Хiба мiг Антiн зi своею необтесанiстю раптом завоювати ii серце? Але чому тодi Юля вибрала його? Владек бачив – вони пiшли пiд руку.