Країна ірредента

Бабуся Гермiна дозволяла внуковi бути присутнiм при поважних гостях; в хлопця настовбурчився кучерявий чуб, i Степановi слова вiдбивалися в його очах гарячим захопленням; Полковник пiдвiвся, пiдiйшов до Романа й аж тодi вiдповiв на запальний вибух Федака:

«Спочатку мусимо пiдготувати амунiцiю, пане поручнику, скласти план вiйськових дiй, створити вiйськову школу. І якщо ми не встигнемо розпочати бiй, то на майбутню битву поведе свое поколiння цей юнак, коли стане мужем. Правда, Романе? – Полковник поклав хлопцевi на плече долоню.

 – А не злякаешся?»

«Не злякаюся!» – випалив Роман i виструнчився перед Полковником.

…Такого наказу Коновалець не давав, але це сталося. Наприкiнцi вересня 1921 року прибув до Львова на вiзитацiю своiх нових володiнь маршалок Юзеф Пiлсудський. І коли вiн у супроводi воеводи Грабовського вийшов з магiстрату, щоб iз трибуни привiтати польських громадян, якi перед ратушею заповнили ринкову площу, з натовпу вихопився високий чоловiк у вiйськовому мундирi, вийняв з кишенi кiтеля револьвер i зi словами «Це тобi за зраду Петлюри!» вистрелив у маршалка.

Вождя впору заслонив воевода Грабовський i впав поранений. Нападника затримали: був то Степан Федак на псевдо Смок.

До вiлли панi Гермiни прибiгла Ольга й до зiмлiння схвильована вигукнула:

«Я мушу побачити Полковника!»

Та Коновалець сам вийшов на ганок: йому вже доповiли про атентат на Пiлсудського.

«Це Степан вчинив, його схопили, – заговорила Ольга. – У мiстi арешти… Ви мусите заховатися, пане Полковнику!»

«Заспокойтеся, панно Ольго, – спокiйно вiдказав Коновалець.

 – Я вже споряджений у дорогу, сьогоднi виiду до Праги. Шалений Степан! Але ж таки подав сигнал i, мабуть, впору…»

«Я проведу вас, – пiдiйшла Ольга до Коновальця й зупинилася в нерiшучостi. – Тiльки до двiрця…»

«Прошу провести мене до Праги».

«Як накажете, пане Полковнику…»

Увечерi до кордону помчала двокiнна бричка, в якiй сидiли Коновалець, Ольга i двое охоронцiв.

Максим Безрiдний залишився у Львовi в розпорядженнi полковника Романа Сушка.

…Цей спогад блискавкою прошив мозок Максима Безрiдного, коли вiн, розгублений, стояв перед Остапом. Але додав йому рiвноваги. Чейже сказав Полковник молодому Шухевичу: «Ми пiдготуемо амунiцiю, а ти поведеш у бiй свое поколiння».

«Й це поколiння вже прийшло: ось стоiть передi мною його емiсар в образi безстрашного мого сина Остапа», – подумав Максим.