Країна ірредента

Бо сталося так, що три поколiння в боротьбi за нашу свободу в умовах неволi були одностайнi, а четверте, наймолодше, вiдчувши волю, розбiглося, немов необ’iждженi тарпани, зi страдноi дороги, яка розпочалася ще до нашого з тобою народження… – Михайло на мить замовк, нiби прислухався до крокiв за наметом, потiм проказав iз вiдчутною скрухою в голосi: – Не знаю, коли прийде мiй син, яким прийде i чи взагалi знайде стежку до мого намету… Так що можеш спокiйно братися за читання».

У наметi стало тепло, однак Михайло i далi пiдкладав дрова, хоч буржуйка вже червонiла; а Майдан клекотiв, хтось промовляв на сценi, й лунали музика та спiви.

Все це стало тлом для моiх думок, що почали напливати до голови, та поки що вони не в’язалися з рукописом. Я його не розгортав, немов для того, щоб до тих пiр, як Михайлiв образ почне вимальовуватися iз його власного писання, я встиг згадати, звiдки ж узявся в моему життi Михайло?

1960 року я вступив до Львiвського унiверситету на украiнське вiддiлення фiлологiчного факультету.

Саме того року на фiлфаку вiдкрили експериментальне вiддiлення логiки й психологii, тобто стислого курсу фiлософii, на якому вчилися переважно хлопцi, якi цiкавилися наукою наук. Я iз заздрiстю вiдзначав для себе, що вони набагато едукованiшi, нiж я; на лекцiях фiлософii нас, украiнiстiв, напихали, немов качок на вiдгодiвлю, марксистсько-ленiнською псевдонаукою, а всi iншi фiлософськi системи трактувалися як мудрування вiд лукавого; студенти ж новоствореного вiддiлення мали право цiкавитися не лише Марксом i Енгельсом, а й Кантом, Гегелем, Бергсоном, Теном, Кроче та багатьма iншими свiтовими мудрецями, не боячись при тому всюдисущих iнформаторiв. Молодi любомудри дискутували й сперечалися в гуртожитськiй кiмнатi на Пушкiнськiй, а оскiльки в тому гуртожитку мешкав i я, то внадився ходити до iхньоi кiмнати на вечiрнi дискусii, слухати суперечки, дiзнаватися нове, а згодом i самому брати участь у розмовах.

У тiй оселi юних фiлософiв я познайомився з Михайлом i швидко з ним зблизився.

Чому саме з ним, адже всi хлопцi були начитанi й комунiкабельнi? Певне, звабила мене Михайлова, як би це визначити одним словом, натуральнiсть. У дискусiях вiн нiколи не видумував себе самого, не позував, своi мiркування викладав так просто, нiби дiлився враженнями вiд мандрiвок, не обстоював недоведених фактiв, зiзнавався в помилках, й не було такого випадку, щоб захищав думку, в правдивостi якоi не переконався сам.