Країна Ірредента. Злодії та Апостоли (збірник)

Заснув струмок, затих i лiс,

Лиш тихий вiтер по долинi

Ридання тихi нiс…

Роздiл третiй

Вiдновлена фреска

(Із Михайловых записок)

Усе, про що буду розповiдати, вiдновилося в моiй пам'ятi так, як то бувае iнодi пiд час реставрацii собору: вiдвалюеться частина тиньку – й перед реставраторами вiдкриваються зовсiм незнанi або добре забутi записи, зображення святих чи то iсторичних осiб…

Й було у мене видiння увi снi. Нiбито раптом хтось зiрвав завiсу, що досi заслоняла мiй край, i я побачив до найменших деталей усю Украiну, так можна уявити собi великий материк, позначений умовними лiнiями на мапi, а ще краще – намальований барвистими мазками на декорацiях, що експонуються у Львiвському оперному театрi, на яких у стократ зменшеному виглядi постае вся моя земля з мiстами й селами, соборами й озерами, рiками й лiсами, – й важко менi збагнути, як зумiла рука Майстра вмiстити весь наш край на полотнi, не розгубивши нi барв, нi свiтла, анi тiней.

Таке видiння трапляеться тiльки раз у життi, та й то не кожному. Із незнайомих гiрських тiснин, безнадiйно там заблудившись, я вибрався нарештi на биту дорогу, яка пiдвела мене до прямовисноi стiни з видовбаними у нiй схiдцями: тiльки зiп'явшись ними вгору, я змiг би вибратися з цього дна, де не було жодних ознак життя, з космiчного потойбiччя – диких гiр, глибоких ущелин, запаморочливих западин iз вiдблисками холодного мертвоводдя на iхньому днi.

Менi страшно було спинатися прямовисною скелею, але ж у бездоннiй височинi над нею голубiло живе небо, й долинали з-за кам'яноi затули людськi голоси, щебетання птахiв, вiддалений гул дзвонiв – вони заманювали мене, i я, незважаючи на страх перед висотою, на ревматичне тремтiння в ногах i у всьому тiлi, таки видряпався до гребеня скали, судомно схопився за гзимс, перехилився через гладкий гранiтний пруг i побачив…

Передi мною розiслалася широка й безкрая рiвнина, а на нiй села, вивершенi банями церков, i мiста з вежами й фабричними димарями; над благословенним свiтом опустилося шатро блiдо-зеленого неба без жодноi хмаринки; весь край потонув у зеленi i яблуневому цвiту, в садах лящали солов'i, а густi лiси проколював любовний крик зозуль, по лiвому краю круговиду текла синьовода рiка, й далекi гори спочивали в сизому туманi.