Країна Ірредента. Злодії та Апостоли (збірник)

Чий це край за скалою – моiх предкiв чи онукiв? І що довше я до нього приглядався, то бiльше впевнювався, що вiн таки мiй, перехрещений тисячолiтнiми дорогами, а вiд шляхiв увсебiч бiгли свiжопротоптанi стежки та путiвцi, i я в страху, що це видiння може в одну мить зникнути, напружив зiр, щоб вiднайти серед плетива старих дорiг свою забуту стежину – мусить вона десь звиватися, якщо передi мною постала вся Украiна; шукаючи ii, я перевiв погляд на лiвий край круговиду, роздiлений синьою биндою Днiстра, й побачив сiльську хату пiд солом'яною стрiхою, а тодi з глибин пам'ятi зринуло призабуте, однак таке рiдне обiйстя мого прадiда в Пiдбужi, до якого я ще малим хлопцем ходив зi своiм дiдом Максимом на мед: того меду золотi бджоли наношували менi цiлу миску, i я ним об'iдався, мало пупцем не текло; а обличчя прадiда не пам'ятаю, тiльки тямлю, що мав вiн довгу сиву бороду i добрi очi, однак рiдний вiн для мене залишився з розповiдей дiда Максима.

Отож неначе упав зi стiни собору тиньк – i я бачу фреску життя мого роду, чую прадавнi живi голоси й навiчно вбираю в себе красу того видiння, щоб розглядати його, вивчати й любити, а коли промине сон, оживити на паперi маленьку клiтину великого органiзму моеi батькiвщини.

Мiй прадiд Пантела Безрiдний водно казав прабабцi, набагато молодшiй за нього: як умру, не будь сама, виходь замiж за нашого наймита – вiн ще парубок, а вже газда.

Цей пошануе мою господарку… Бо що тобi з Максима: пiшов у полiтику – й нема газди.

А Максим до господарки зовсiм не надавався. Як лиш вихопився iз сiльськоi школи в Пiдбужi, то нiхто не мав сили дома його втримати: набравши в наплечник харчу, подався до Львова i аж за кiлька рокiв обiзвався – коли закiнчив гiмназiю i вступив до унiверситету на правничий факультет…

Максим Безрiдний навчався в Академiчнiй гiмназii; вiн, як i бiльшiсть сiльських хлопцiв, значно поступався ерудицiею перед мiськими ровесниками, й, мабуть, тому його проймала хвороблива жадоба до знань, що межувала з болiсною заздрiстю; хлопець невтомно працював у бiблiотецi над книгами, зубрив латину i греку, читав античних драматургiв та фiлософiв европейського класицизму й, незважаючи на те, що займався ще й репетиторством, заробляючи собi на прожиток, вибився у «форцугiсти»: на колоквiумах отримував лише найвищi оцiнки.