Країна Ірредента. Злодії та Апостоли (збірник)

«За тиждень прийдеш у село Княгиничi на Рогатинщинi й допитаешся до фельдшерського пункту».

Так вiдбулося знайомство мого батька iз майбутнiм генерал-хорунжим УПА, брате… Остап Безрiдний добирався до Ходорова ночами, й моя мати приймала свого мужа в гостi. А втiм… – голос Михайла губився в темрявi, я ще почув його слова: – А втiм, як склалося життя мого батька, краще прочитай. Менi нелегко про це розповiдати…»

«А як гадаеш, друже, ми ще довго пробудемо на Майданi?» – спитав я в Михайла, коли вiн вимкнув акумулятор, даючи менi зрозумiти, що «пора в стебло».

Й вiн вiдказав тихо крiзь дрiмоту:

«Нинiшнiй Майдан – не революцiя, що раптом спалахуе й закiнчуеться перемогою або поразкою. То родовi муки, в яких суспiльство народжуе нову генерацiю. Це довгий i затяжний процес…»

Михайло рiвно дихав, я пiдсунув до себе акумулятор, увiмкнув свiтло й продовжував читати манускрипт.

Роздiл п'ятий

«Глянь на Волгу – чий стогiн лунае?»

(Із Михайловых записок)

На Великих Луках, що бiля Тверi, розлучившись навiки з Днiпром, який стрiмко помчав на пiвдень, перекроюючи навпiл Украiну й роздираючи тамтешнiй люд на два рiзномастi етноси, котрi й донинi вперто намагаються об'еднатися, але досягти цього не вмiють, – росiйська матушка-Волга круто повернула на схiд, i аж у Чувашii зважилася у вiддаленiй злагодi попливти паралельно з батьком-Днiпром, проте, наблизившись до Дону, завбачливо ухилилася вiд нього й попрямувала через калмицькi степи до Каспiю.

Ще раз наважилася вклинитися гострим кутом у козацькi землi, та, вбоявшись запорiзько-донськоi вольницi, повернула на пiвденний схiд, й московськi царi на тому кутi, для застороги донським i днiпровським розбишакам, побудували фортецю, назвавши ii Царициним.

За фортецею потужна i спокiйна Волга, яка на око нiби й невiдомо куди тече, враз розбiглася, утворюючи бiльшi й меншi острови, розчахнулася на рукави, рукавцi, заплави й старицi, немовби хотiла швидше всякнути в калмицькi пiски, щоб своiм повноводдям не виплеснути, бува, солонi води з берегiв Каспiю; й на одному островi прикуцнуло над кручею рибальське селище Дубовка.

Кам'яний простiр острова вiчно бур'янився чортополохом, й це тривало аж до тих пiр, доки росiйське вiйськове мiнiстерство не розпорядилося обгородити просторий неужиток колючим дротом й загнати туди австрiйських полонених.