Країна Ірредента. Злодії та Апостоли (збірник)

Тiльки коли Михайло, закiнчивши розмову зi мною, сказав до всiх: «Мужайтеся, братове, розпочався великий час становлення незалежноi Украiни, вiдновлення нашоi держави, тож викшталтовуймо в собi нацiоналiстичну iдеологiю, ворожу не тiльки до московських вожакiв, а й до всiеi пiвнiчноi орди, яка нiколи не визнае за нами права на самостiйне життя!» – коли вiн це сказав, стара жiнка, Михайлова мати, витерла долонями очi й тихо проказала: «Хай благословить Бог тих, хто не вiдступить…»

Розмова на Михайловому весiллi велася до пiзньоi ночi.

Через мiсяць кагебiсти потай пiдкинули в його пiдвал антирадянську лiтературу, Михайла заарештували вдруге й засудили – цим разом на десять рокiв. Я чекав своеi черги, та ця бiда, на мое щастя, мене обминула.

Так яскраво згадалася менi в холодному наметi та весiльна розмова, й у цю мить, коли Майдан ще нiмiв, дивилися на мене з уявного образу Михайла його нестерпно вимогливi очi.

Я лежав горiлиць на матрацi, свiтанок крiзь сiрий брезент уже проникав до намету, а тi очi не переставали мене пронизувати; я захотiв розбудити приятеля й сказати йому, що його наказ чесно виконав – давно вiдмовився вiд будь-якого компромiсу з ворожою владою i двадцять останнiх рокiв советчини терпiв безперервнi цькування за своi iсторичнi романи.

Та вiн про те знав сам. Михайло вже не спав, крiзь сутiнок дивився на мене, а коли нашi очi зустрiлися, вiн сказав, нiби вiдчув, що я потребую в цю мить його доброго слова:

«Не муч себе, брате. Ти гiдно витримав випробування…»

Михайло розпалював буржуйку, а Майдан поволi заповнювався людьми, гомонiв, клекотiв, i сказав мiй приятель:

«Сьогоднi – пiк.

Станеться те, що задумано. Вiдбудеться облога будинку Ради Мiнiстрiв, Верховноi Ради i резиденцii продажного президента. А якою цiною обiйдеться переворот, побачимо. Ти залишайся в наметi, а я вийду – мушу бути на Майданi».

Я сам собi дивувався, що пiсля цього Михайлового повiдомлення нi крихти тривоги не добралося до мого серця: на Майданi незабаром збереться до мiльйона люду, i нiхто не здолае народ! Там – нашi громадяни, люди рiзних професiй, станiв i нацiональностей, там звучать украiнська i росiйська мови, але всi единi i всi однiею мовою скандують: «Разом нас багато, нас не подолати!» І менi в цю мить згадалися колишнi непримиреннi i войовничi Михайловi iнвективи на адресу пiвнiчного сусiда.

Я спитав його:

«Ти й далi дотримуешся донцовськоi радикальноi доктрини?»

«Я багато передумав, брате, – вiдказав Михайло.