Мальви. Орда (збірник)

Прости…

І закам’янiла, – Мальва, звiвши руки до неба, молилася:

– Воiстину тобi ми поклоняемося i в тебе просимо допомоги, веди нас прямою дорогою…

Шепiт дитини, побожний, пристрасний, так природно зливався з шумом мiста, викриками муедзина з мiнарета мечетi Муфтiджамi, з клекотом невiльничого ринку, куди прибували новi й новi невiльники вмирати за вiру, каратися за неi, топтати ii i родити вороговi здоровоi кровi лицарiв.

Так природно…

Майнула думка в Марii – втiкати! Геть звiдси поза мури Кафи, тут страшно, тут неволя тiла i духу, це мiсто вповзае в душi людей, засмоктуе: ще день, ще година, хвилина – i вже несила буде вирватися повiк.

День хилився до спочинку, червоне, закiптюжене сухою пилюкою сонце сповзало за хребет Тепе-оба. Марiя поспiшала знову до пiвнiчних ворiт, шаль зсунулася iй на плече, очi жiнки злякано бiгали пiд чорним надбрiв’ям, розхристалося передчасно посивiле волосся.

– Куди ти тягнеш мене так швидко, мамо? – спотикалася, пiдбiгаючи за матiр’ю, Мальва.

 – Я хочу iсти, хочу до хати. – Сльози стiкали по запорошених смаглявих щiчках, залишаючи бруднi слiди.

Марiя згадала про дуката, що дав iй на дорогу татарин. За нього можна буде щось купити в крамничках за стiною Кафи, де живуть евреi i караiми. Тiльки ж вечорiе вже.

– Ходiмо, доню, швидше, зараз купимо iсти.

Вони вже наближалися до ворiт, коли з провулка вибiгла зграя смаглявих хлопчакiв. З криком, реготом обступили iх, закидали грудками землi, камiнцями.

– Джаври, джаври, джаври[30 - Джаври – гяури, погордлива назва християн.], – верещали вони.

Метнулася Марiя, щоб вирватися з кола напасникiв, затулила Мальву грудьми, та хлопчаки почали смикати ii за кафтана, за волосся, не вгаваючи кричали слово «джаври».

Злякана Мальва плакала, притискаючись до матерi. Марiя вiдiрвала вiд свого волосся цупку руку голомозого нахаби, навiдлiг ляснула одного-другого по голених головах.

Тi сторопiли на мить, а далi загаласували ще дужче, з хвiрток почали висуватися закритi яшмаками[31 - Яшмак – заслона на обличчях у мусульманок.] голови татарок, вони теж викрикували «гяур яман»[32 - Гяур яман – проклятий гяур.], вимахуючи погрозливо руками, i вгамувалися аж тодi, коли Марiя з Мальвою заховалися в тiснiй бiчнiй вуличцi.

Краще, нiж за два роки неволi, зрозумiла Марiя, що таке «гяур».