Мальви. Орда (збірник)

З того часу, як вiн розправився iз збунтованими яничарами в казармах Селямiе на Скутарi, Hyp Алi став запобiгливим i заробляв собi султанськоi ласки в битвах насправдi героiчних.

Мить не зводив грiзного погляду з аги, вже чув, як клекоче в грудях божевiльна лють, але вигляд Hyp Алi був настiльки спокiйний, що знiтився Амурат.

– Ти правий, Hyp Алi, – промовив, стримуючи тремтiння губ. – За твоiх лицарiв треба випити, i я дозволяю. Одначе, як велить закон предкiв, усi пропозицii султановi доводить до вiдома диван[35 - Диван – верховна рада при султановi чи хановi.

], а не одна особа. І тому завтра я чекатиму ухвали дивану про те, чи потрiбен серед султанськоi прислуги ще й проголошувач тостiв?

– День тiльки-но закiнчився, великий падишаху, хай вiчним буде твое iм’я, – поклонився Hyp Алi, показуючи рукою в бiк затоки, де засвiчувалися смолоскипи. – Сонце не швидко осiнить Анатолiю, а нiч довга. – Вiн iз ненавистю дивився тепер в очi Амурата, i не бентежило його те, що насторожилися султанськi сановники i пiдступили ближче до султана зброеносцi.

Бiля нього стояв чорбаджi[36 - Чорбаджi – яничарський полковник.] Алiм – чорновусий кремезний слов’янин, а позаду – почет. Яничар-ага випростався. – Нiч буде довгою для тебе, султане. А спадкоемцi твоi, можливо, задумаються, чи годиться рубати салузу, на якiй сидиш, чи можна ремiсниковi ламати верстат, що дае йому засоби на прожиток. Багдад здобутий цiною кровi, що лилася роками, а мiг би впасти за мiсяць, якби не злочин, який ти вчинив на Скутарi.

Амурат зблiд. Вихопив iз пiхви далматинську шаблю, кинулися до Hyp Алi султанськi зброеносцi, та цiеi митi султан схопився обидвома руками за живiт i впав долiлиць на землю.

Зчинився крик, брязнули шаблi, та не скресалися. Яничари обеззброiли султанську охорону.

Великий вiзир Аззем-паша стояв незворушно. Дивлячись на мертвого султана, промовив пiвголосом:

– Закiнчилася династiя Османiв. Синiв ти не народив, султане, а слабоумний брат твiй Ібрагiм не може правити iмперiею.

Наказав своiй прислузi занести тiло султана до палацу – споряджати для вiчного супочинку, а сам стояв у нерiшучостi, слухаючи, як верещить натовп, розбiгаючись по мiсту:

– Султан Амурат помер! Султан помер!

Та враз тривожнi вигуки приглушилися iншим кличем, що наростав, ширився, а врештi виразно долетiв до вух великого вiзира:

– Ібрагiма! Ібрагiма!

Стояли, мов на герцi, розумнi очi Аззема-пашi з пiдступними, злорадними очима Hyp Алi.