Мальви. Орда (збірник)

Певно, згадав Сокiл ганьбу родоначальника династii Гiреiв хана Менглi, що першим поцiлував турецькому султановi руку, заповiвши своiм наступникам цiлувати тiльки султанську шубу, щоб нiхто бiльше не удостоiвся такоi великоi честi! Певне, гордiсть i сором пiднесли лицарського меча, який розрубав мацака османського восьминога у Кафi. Тодi Шагiновi подав руку козак. Уперше в iсторii два вороги-сусiди пiшли плiч-о-плiч, i лягли турки пiд Кафою. Утiк з яничарами до Варни ставленик султана Джанiбек-хан, а над Альму прибув caм гетьман Дорош iз шiстьма тисячами запорожцiв.

Та зрадили беi – ненаситна кримська гiдра, – для яких багатство стало богом. Загинули всi на Альмi разом iз козацьким гетьманом того страшного 1628 року. Втiк Шагiн вiд Кантемира-мурзи на Запорожжя, а потiм до Азова. І обгорiли в Сокола крила. Поiхав до Стамбула просити прощення. Тепер чекае на султанську ласку або ж шовковий шнурок у Дарданелльськiй фортецi.

Але ж таки було!

Хто зважиться тепер?

Зинджирли-медресе… О, тодi Іслам був ще вiльний вiд честолюбних пристрастей, ще не мучила душу жадоба влади, i не було думок про те, хто е вiн сам, що е його батькiвщиною i яка вона.

Тодi рука тягнулася до шаблi, а голова згиналася перед величнiстю науки i релiгii. Нинi ж руки тягнуться до бунчукiв i трону. І висить над головою, немов петля, iнший зинджир – канчук Османiв, що нагадуе майбутньому вождевi, щоб не розпростовувався занадто. Як зiрвати його з цупкоi залiзноi петлi? Хто зважиться тепер? Бегадир – слинявий вiршомаз i боягуз? Нi, не вiн!. .

Рвонув коня, бризнуло камiння з-пiд копит i посипалося на дахи циганських хаток, що прилiпилися пiд прямовисною скелею.

Передвечiрня прохолода виманила з печер циган. Вони порозсiдалися за дастарханом[57 - Дастархан – килимок, на якому розкладають iжу.], заставленим глечиками i фiльджанами. Стара циганка розливала вино, два музики в баранячих шапках витинали дрiбну мелодiю на цитрах, малий напiвголий циганчук галяндрасив, i посмiхалися задоволено двi молодi циганки – з розпущеним волоссям, з довгими люльками в руках.

Певно, Іслам-Гiрей проiхав би мимо, не звернувши уваги на такий звичний циганський вiдпочинок, та серед гурту помiтив плечистого парубка з русим волоссям, що стояв бiля входу до печери, спершись спиною до стiни. Це не був чiнгяне[58 - Чiнгяне – циган (татар.).]. Одягнутий у червоний кафтан, пiдперезаний блакитним кушаком[59 - Кушак – крамовий пояс.], вiн скидався на козака. Звiдки мiг узятися тут?

Це зацiкавило Іслам-Гiрея.