Мальви. Орда (збірник)

Невже посли вiд козакiв прибули до посольського стану в Бiюк-Яшлавi, що недалеко Бахчисарая, i оце один з них пiшов розважатися до циган?

Вiн зупинив коня, стихла музика, схилились перед ханським достойником цигани в земному поклонi. Знали його в обличчя. В цю мить з печери випурхнула гурма дiтей, вони обступили калгу-султана, простягаючи руки. Цитьнула стара циганка на голозаду малечу, та Іслам посмiхнувся i сипнув дiтям жменю мiдних монет. Знявся галас i стих, до ханича пiдступила молода циганка.

– Дай руку, я вгадаю твою долю, лицарю.

Змiрявся Іслам з чорним поглядом красунi.

– Ще заскоро менi вдаватися до ворожок, трояндо Єгипту. Я покличу тебе тодi, коли сам почну визначати свою долю, та не для того, аби вгадувала ii, а хiба – щоб побажала щастя. Такi уста не вiщують лиха… Але ти скажи менi, що то за джигiт он там стоiть? Звiдки вiн тут узявся?

Знiяковiла дiвчина позадкувала, вперед вийшла згорблена стара циганка з вiдьомським обличчям.

– Ти про нього питаеш, ефендi, хай благословить Аллах твое iм’я? – Глянула спiдлоба i показала рукою на хлопця, що незрушно стояв бiля печери.

– Про нього питаю.

– Це… це мiй син, – вiдказала циганка, заникуючись.

– Брешеш, стара вiдьмо! – крикнув Іслам. – Ану, пiдiйди сюди, молодче, i поклонися, – звернувся до парубка. – Ти не зiгнув своеi спини передi мною.

Парубок повiльно пiдiйшов до Іслам-Гiрея i сказав:

– Менi нiхто нiколи не казав, що треба кланятися вершникам. А згинаю я спину щодня, випилюючи бодрацький камiнь бiля Мангушу.

– Хто ти е?

– Не знаю, хто я. Мое iм’я Селiм, i я iнший, нiж вони, – кивнув головою на циган. – Але вирiс я у цiй печерi, тут iм, i мене не б’ють.

– Ця циганка твоя мама?

– Я не знаю, що таке мама.

– Слухай, стара, – Іслам-Гiрей повернув голову до циганки. – Звiдки вiн у тебе? Не син це твiй. Для кого годуеш? Продай менi його, я дам за нього не меншi грошi, нiж ти могла б узяти на базарi.

– Не для базару я ховала його, ефендi. Там платять за людей так, як i за худобу – яка ситiсть, яка сила.

– А того лицарського духу вiн набирався в бодрацьких каменоломнях?

– Якщо вiн е в людини, то не пропаде i в темницi. А ти збагни своiм оком. Козацький син, вигодуваний грудьми вiльноi циганки, мусить бути лицарем. Вiн iз Украiни, ефендi.

– Добре вмiеш захвалювати товар, сово, i знаеш перед ким, – посмiхнувся Іслам-Гiрей.