Мальви. Орда (збірник)

За цiею брамою, на подвiр’i, стояли спагii, вишикуванi в два ряди. Мiж них повинен був пройти султан до дверей селямлика[63 - Селямлик – чоловiча половина турецького дому, султанського палацу.]. Вiн ступив уперед кiлька крокiв, та вчув, як починають тремтiти колiна, оглянувся – ескорту сановникiв не було, з обох бокiв дивилися на нього кам’янi обличчя озброених воiнiв, i серед них Ібрагiм був сам. Страх зцупив м’язи, спазми стиснули горло. Адже його знову вiддали стражникам, i цi дверi, до яких вiн мае пройти крiзь лаву спагiiв, не до султанських хоромiв провадять, а… а до тюрми! Боязко зиркав то на один, то на другий ряд воiнiв, а вони поштиво згинали голови – трохи вщух переляк у душi Ібрагiма.

Квапно пройшов мiж рядами, побiг схiдцями, дверi розчинилися i зразу зачинилися за ним. Ібрагiм наткнувся на жахливо бридкого чоловiка, що стояв у коридорi, схрестивши руки на грудях.

Усе… Кiнець!..

Величезна голова кретина якимсь чудом трималася на тонкiй довгiй шиi, обличчя без заросту сховалося в складках чорноi шкiри, обвисла спiдня губа вiдкривала провалля рота, закладене гратами жовтих рiдких зубiв.

Кат…

Ще мить, i пронизливий зойк сполохав би тишу хоромiв, але гадючий погляд засльозених очей став улесливим, потвора зiгнулася у три погибелi.

– Вiтаю, сонце сонць! Я слуга твiй, ниций раб кизляр-ага Замбул.

Ібрагiм зiтхнув, витер холодний пiт iз чола i, гидливо обiйшовши того, хто назвав себе головним евнухом, ступив до зали.

Висока сувора жiнка в чорному платтi йшла йому назустрiч.

Упiзнав – це була його мати. Валiде пiдiйшла до сина i простягнула руки до його грудей на знак кровного еднання, та Ібрагiм рiзко вiдштовхнув iх.

– Де ти була, коли я гнив у темницi? – скрикнув, аж тепер усвiдомлюючи кривду, яку йому заподiяли.

Затремтiла Кьозем, опустила руки. Ібрагiм знае, видно, що вона теж винна в його ув’язненнi. І придумав уже для неi кару. А кара для султанськоi матерi одна – в Ескi-сараi. І тодi закiнчиться могутнiсть валiде назавжди, iй доведеться до самоi смертi жити в Старому палацi на форумi Тавра серед вигнаних султанських жiнок, постарiлих одалiсок, султанських мамок – у бабських дрiб’язкових iнтригах, сварках, ненавистi, приниженнi.

Молодшi там ще живуть надiею, що iх вiзьмуть замiж башi, iй же звiдти нiколи не вийти. Помiтивши злючий погляд свого суперника кизляр-аги, валiде поквапилася заридати i впасти на колiна перед сином.

– О мiй сину! Вiдомо тiльки Боговi, що я перестраждала.