Мальви. Орда (збірник)

Яничари посадили його на трон, вони ж можуть i скинути. Не як повелитель, а як невiльник, що ладен дати за себе будь-який викуп, проказав квапливо:

– По п’ятсот пiастрiв на орту… По п’ятсот!

Обличчя Hyp Алi прояснiло – щедра була плата, i жахнувся Аззем-паша. Яничар-ага, кинувши переможний погляд на вiзира, миттю зник за дверима.

Роздiл шостий

В Туреччинi та на брамi кам’янiй

Там сидiли два братчики молодii.

Один сперся на поруччя, задумався,

Дрiбненькими слiзоньками умивався.

Ой стiй же ти, милий брате, не журися,

Яка красна Туреччина – подивися!

    Украiнська народна пiсня

Мiшки з грiшми розвозили по казармах, кидали по одному перед кожну орту.

З казарм вибiгали яничари, намагаючись випередити один одного – хто перший схопить мiшка, той отримае десять пiастрiв у нагороду.

Чорбаджi Алiм – чорнобровий красень, одягнутий у дорогий червоний кунтуш, стояв обабiч i чекав, коли його заступник по казармi, ода-баша, подасть йому мiшка iз грiшми. Сягнув рукою, вийняв золоту монету, подав ii переможцевi, а коли яничари роздiлили золото мiж собою, мовив урочисто:

– Я вiддаю свою платню вам, хоробрi воiни, щоб ви сьогоднi побенкетували на честь султана Ібрагiма.

Нинi вiн мiг бути щедрим. Алiмовi випало щастя, яке трапляеться раз на десяток рокiв одному з тисяч: вiн подав коронованому султановi чашу шербету. Йому тiльки двадцять п’ять рокiв, i вже чорбаджi, завтра з благословення султана стане булук-башею, пiслязавтра – яничар-агою.

І хай буде благословенний той день, коли кримський хан Джанiбек-Гiрей вирушив трьома шляхами в Украiну, щоб помститися козацькому гетьмановi Тарасовi Федоровичу за зруйнований Перекоп. Щедру плату взяли тодi ногайцi з Украiни – безкарно. Тисячi бранцiв пiшли на сирицi до Перекопу, не надiючись нi на визволення, нi на викуп. І слава Аллаховi. Тобi, чужий могутнiй боже, вклоняеться до землi чорбаджi Алiм за те, що вирвав ти його з проклятоi землi, за те, що допомiг ii забути i зняв з нього обов’язок вiддячуватися предкам за свое народження.

Яничари бенкетували. Порозсiдавшись навколо казана, з якого курилася пахуча каурма[72 - Каурма – суп iз баранини.], вони iли i крадькома запивали вином; збоку на килимi за тацею, вивершеною помаранчами i ананасами, сидiв Алiм i теж пив вино.

Все, що минуло, здавалося йому тепер вервечкою снiв, бо дiйснiсть для нього починаеться нинi, а сни повиннi канути навiки в небуття.

Та все-таки вони були.