Мальви. Орда (збірник)

Нiхто нiколи не займав цих мурiв анi високого валу, що загородив перешийок вiд блакитноi гладiнi моря до болiт, звiдки тягне терпким запахом солi i гнилою рибою. Вежа вперлася задньою стiною у вал i двома зачиненими брамами та жерлами гармат зупинила татар i бранцiв. Велика голова сови, вирубана в каменi мiж брамами, загадково дивилася на людей, що втомленi падали з нiг, i говорила до них розумними очима: «Така ваша доля».

Андрiйко вдивився в очi нiчноi птахи: iй дано бачити свiт тодi, коли його не бачать люди, тому знае вона бiльше.

Люди за щось борються, страждають, гинуть, а птаха знае, що все те даремно; люди на щось сподiваються, а птаха знае – нема на що. І тому промовляе мовчки досвiдченими очима: «Заспокойтеся i покорiться. Така ваша доля».

Хлопець вiдчув, як назавжди розвiялися його надii на порятунок. Бо нема в людей власноi волi для здiйснення своiх бажань. Є воля долi, i опиратися iй безглуздо – вона байдужа до людських прагнень, як ось байдужi цi великi пташинi очi до горя бранцiв, iз яких знущаеться здичавiла татарва.

Татарин зсадив Андрiя з коня, поплескав його по плечу i спитав, ламаючи украiнськi слова:

– Як назвав тобi мама?

Чорбаджi Алiм i нинi пам’ятае те дивне iм’я, що було колись його власним.

– Андрiй, – вiдповiв.

– Алiм будеш. Чула, Алiм!

Косоокий наказав йому скупатися в морi, сам виправ своему бранцевi сорочку, i ще не встигла вона висохнути, як старший валки загорланив на ясирних, щоб вставали.

Засвистiли нагайки, почалося паювання.

З брами, бiля якоi стояли на вартi зовсiм не подiбнi до вилицюватих ординцiв молодi воiни, вийшов огрядний чоловiк у чалмi i скомандував щось.

До нього дрiбно пiдбiг Андрiйкiв хазяiн, поклонився i показав рукою на своiх бранцiв. Чоловiк у чалмi не звернув на нього уваги, пiдiйшов до крайньоi ясирноi групи, потiм до другоi, третьоi, розводячи окремо чоловiкiв i жiнок. Лемент, голосiння вдарились об мури фортецi. Та не зморгнула оком камiнна сова, i байдуже дивилися вартовi яничари на розподiл ясиру.

З кожноi групи турецький мубашир вiдраховував щоп’ятого – чоловiка i жiнку, вибираючи найсильнiших, найвродливiших, i вiдводив убiк.

А коли дiйшло до Андрiйка, татарин розвiв руками, сказав:

– Великий бакшиш для султана, ефендi.

Мубашир заголив хлопцевi живiт, потiм спину, розтулив йому рота i поводив пальцем по зубах, а татарин усе примовляв i улесливо усмiхався. Довго морщився ефендi, заперечливо хитав головою, врештi забрав Андрiйка i пiдiйшов до iнших груп.