Мальви. Орда (збірник)

Чи не бачить?

– Хто ти така?

– Я – Мальва, – вiдповiдае спокiйно дiвчинка, замрiянi очi опускаються на поголенi голови татарчукiв i виливають синяву, нiби вони начерпнули ii тiльки що з моря i щедро морю вiддають.

Бешкетники торопiють, вони не знають, що сказати, – такоi дiвчини нiхто нiколи ще не бачив на цьому передмiстi. Та хто ж вона?

– Ти звiдки? – знову спитали, та вже без хлоп’ячого нахабства.

Дiвчинка розвела руками, зiрвала бiлу квiтку клематису, що звис гадючкою по скелi, i кинула iм униз.

– Не знаю! – гукнула, пострибала кiзкою по приступках скелi i за мить опинилася на верху, а потiм зникла, наче й не було ii тут нiколи.

– Гурiя… – прошепотiли хлопцi в побожному страху.

Марiя чекала на дочку перед брамою такiе, нетерпляче виглядаючи. Вона тiльки-но зварила вечерю для монахiв, зараз оголосять передвечiрнiй намаз, i знову Мурах-баба гнiватиметься, що дитина не вчиться впору ставати до молитви. Обплутав ii дервiш, наче павук комаху, i вирватися вже несила.

Того вечора, коли вони обидвi, побитi, зляканi й голоднi, повернулися до монастиря, Мурах-баба повiв iх до передсiння кухнi й викинув iм дервiшськi недоiдки.

Марiя не торкнулася до iжi, дитина ж вилизувала миски, як собача, i забила Марiя в розпуцi головою до кам’яноi долiвки.

Мурах-баба вийшов у сiни, пiдвiв iй босою ногою голову.

– Якщо Аллах захоче що-небудь дати, – сказав, – то вiн не питае, чий ти син чи дочка. Але тiльки шукачi знаходять щедрого бога. Тож слухай мене, Марiям. Тобi пощастило, що сьогоднi зустрiла мене, божого чоловiка, слугу Блискучоi Порти.

Інакше здохла б мiж цими шолудивими татарами, що е пилюкою нiг османiв. Я дам тобi науку i хлiб, твоiй дочцi знайду колись багатого жениха, i ти будеш купатися в розкошах, якi нiколи й не могли приснитися в поганому твоему краю. Але мусиш бути покiрною й сповняти заповiт Магомета-пророка: третину доби спати, третину працювати, третину молитися боговi. Молитимешся в такiе, працювати на кухнi, а спати зi мною.

Марiя схопилася, огида та обурення спалахнули в очах, Мальва вилизувала миску i просила ще.

Мурах-баба випередив Марiю.

– У людини двое вух, а язик один. Два рази вислухай, а один раз говори. Якщо тобi не до вподоби моя добрiсть, то я тебе вiдпущу нинi, але дервiшi нашого такiе, що панують над душами татар Кафи, не дозволять тобi навiть жебрати в мiстi. А в степу голод. До осiннiх дощiв ти й води не нап’ешся, хiба що з солончакiв. Тепер ти вислухала мене два рази, я чекаю на одну вiдповiдь.