Мальви. Орда (збірник)

Марiя вже мiсяць живе в Мураха-баби на подвiр’i монастиря. Двi третини Магометового заповiту сповнювала: варила монахам iсти i вчилася божого закону. Вiд третьоi повинностi викручуеться. Сказала, що зможе лягти зi святим отцем аж тодi, коли вiдчуе себе справжньою мусульманкою. Мурах-баба бачить ii хитрощi i стае щораз настирливiшим, жах морозить Марiю на саму згадку про те, та не знае, що мае подiяти далi.

А Мальва розцвiла. Там, у хазяiна-татарина, рiдко виходила з-за килимного верстата, нидiла, жовкла, а тут iй привiлля.

Нiхто не примушуе працювати – гуляй по горах i над морем, тiльки на молитву приходь i на вечiрню науку.

Вдивлялася в бiк моря, неспокiй уже судомив груди, та ось майнула малинова спiдничка, збiгла на вулицю дiвчинка з жовтими квiтами в руцi.

– Що це за квiти, мамо?

– Мальви, дитино.

– Мальви? Ха-ха! Таж то я – Мальва.

– І ти…

Цiеi митi закричали муедзини на мiнаретах мiських мечетей, оглянулася Марiя – у дворi вже стояв Мурах-баба, простягнувши руки на схiд.

Простелила намазлик, i вклякнули обидвi тут же, на вулицi. Мальва молилася, вона вже напам’ять знала сури Корану, Марiя дивилася на скопиченi бурдеi по той бiк вулицi. Хлiви поприлипали до хат, розваленi кам’янi тини нагадували пожарища, городи не чепурилися квiтами – нi, нi, хоч тисячу разiв топчи хреста, нiколи до цiеi чужини не звикнеш.

– Вирвуся звiдси, – шепотiли Марiiнi губи замiсть фатихи. – Вирвуся, хоч ти, мiй Боже, не хочеш цього. Мушу пересадити свою квiточку на рiдну землицю.

За будь-яку цiну. А тодi карай мене за грiхи i за зраду.

Закiнчилася молитва. Мурах-баба покликав Марiю i Мальву до своеi хатини. Вiн скинув войлочну шапку iз зеленою облямiвкою, папучi, сiв, по-турецьки пiдiгнувши ноги, показав рукою на мiндер, де завжди сiдали Марiя з Мальвою.

– Во iм’я бога милосердного, милостивого, – почав Мурах-баба незмiнним бесмеле[81 - Бесмеле – постiйний вступ до сур Корану, до проповiдей.]. – Обiцяв Аллах вiруючим сади, де внизу течуть рiки, для вiчноi втiхи, i благi житла у садах вiчностi.

Я щасливий, дiти моi, бо спрямовую вас на шлях iстини. – Вiн пильно глянув на Марiю, що, опустивши на груди голову, блукала думками далеко вiд божоi науки. – Сказав Аллах: «Поклоняйтеся менi, всi до нас вернуться». Нинi я хочу розповiсти вам…

– Про Кара-куру, ти ж обiцяв, баба, – попросила Мальва, ii знудило щоденне заучування Корану арабською мовою, якоi не розумiла.

Дервiш невдоволено поморщився.