Мальви. Орда (збірник)

В такiе заходили калiки, хворi – просити зцiлення в монахiв, вони залишали в монастирi овець i кiз, а iй, кухарцi, перепадало якесь акче – мусульмани завжди дарують милостиню, бо так заповiдав всещедрий Магомет. На перший день байраму побожнi беi випускають пташок iз клiток на волю, людей же нi, не залишив чомусь такого заповiту пророк.

У степу було безлюдно. Страх набрести на ясирну валку зганяв Марiю на бездорiжжя, там тяжче було йти. Колючки протикалися крiзь м’якi папучi, плакала Мальва i канючила вернутися до доброго Мураха-баби, вона так i не могла допитатися в мами, чому вони покинули монастир.

Зрiдка подибувалися рiчки, вони ледь струменiли по слизькому камiнню i теж задихалися вiд спеки, та все ж на берегах зеленiла трава, можна було тут помитися, перепочити i з’iсти шматок хлiба.

Ночували в степу. Харчiв трохи прихопила iз собою, голод поки що не гнав до аулiв, та знала Марiя, що невдовзi доведеться йти жебрати, признаватися, хто вони, i наражатися, що якийсь ретельний кет-худа[86 - Кет-худа – сiльський староста.

] поверне iх iз ногайцями назад до Кафи. Як i чим доведе, що вона вiдпущена?

Три днi не зустрiчався нiхто по дорозi – наче вимерла кримська земля. Тiльки сипи-орли сидiли на каменях, хижо витягнувши довгi шиi. Очiкували валок iз Карасубазару, пiсля яких е завжди чим поживитися – недоiдками i людським трупом.

Ставало чимраз тяжче i страшнiше: запаси iжi закiнчилися, подерлося благе взуття. Треба було вибирати: або йти на ризик до сiл, або стати поживою стерв’ятникам.

На четвертий день – Марiя вже несла Мальву за спиною, пiдв’язавши ii хусткою, мала зовсiм знесилiла – почулося овече бекання, з пiвночi над степом котилася курява. Марiя вдивилася в розпечене повiтря, що тремтiло над жовтим стеблинням ковили: на обрii заворушилася кора землi, наче враз закипiла вiд нестерпноi спеки. Позаду отари маячiв вершник, за ним повiльно рухалася крита кантара, запряжена волами.

– Мамо, бачиш, – марила Мальва, тремтiла, билася, скрикувала в мами на руках, – скаче на конi каiш-башак[87 - Каiш-башак – напiвлюдина, напiвчорт (татар.

демонологiя).], у нього роги на головi i замiсть нiг цапинi копита.

– Цить, дитино, цить, це не башак, це добрий чоловiк, вiн дасть тобi молока.

– Мамо, я нинi не молилася. Он бiжать по полю злi джини, то не овечки, мамо, то оджу[88 - Мекiри, оджу – злi джини, що перетворюються на собак, цапiв.]! Вони по мене йдуть, бо я сьогоднi не молилася.