Мальви. Орда (збірник)

До подорожнiх прискакав на легкому румаковi хлопчик-татарин у сiрому доломанi, в кудлатiй баранячiй шапцi.

– Сабаних хайр олсун![89 - Сабаних хайр олсун – доброго ранку! (Татар.)] – гукнув iз сiдла, до якого нiби прирiс i тiльки мiг нагнутися, щоб приглянутися до людей, якi чогось блукають безлюдним степом. – Хто ви такi i куди йдете?

На сухому лицi юного чабана, в його глибоких палаючих очах Марiя впiзнала риси тих самих диких ординцiв, що гнали ii з Украiни до Кафи, тих, чие серце не здригнеться нi вiд плачу, нi вiд кровi.

Але цей не мав нi шаблi, нi лука, що дають людинi право сваволити, i, мабуть, тому вiн був звичайним, людяним. Суворо закроенi уста i пряме пiдборiддя свiдчили про мужнiсть i одчайдушнiсть. Якби в нього в руцi був не карбач, яким вiн шмагае волiв чи верблюдiв, а аркан, можливо, вiн зв’язав би ним жiнку й дитину, щоб потiм продати на ринку в Карасубазарi – бо одразу побачив, що не татари вони. Але вiн був пастух, а не воiн, його змалку вчили вiдрiзняти людей вiд худоби, нiколи не доводилося юнаковi поганяти iх разом.

Чабан зiскочив з коня, подав дитинi бурдюка iз кумисом.

– Пий, гюзель.

Мальва жадiбно припала до бурдюка, цiлющий напiй повернув iй дрiбку сили, привиди зникли з-перед очей, дiвчинка кволо осмiхнулась до пастуха:

– Алла раз олсун, дост-ака.[90 - Алла раз олсун, дост-ака – спасибi, брате (татар.).]

Парубок дзвiнко засмiявся.

– Дивись, яка з неi татарочка! А звiдки ти, мала гяурко?

Мальвинi очi наповнились страхом, вона згадала, як у Кафi кидали в них хлопчаки камiнням, обзиваючи цим словом.

Обхопила маму за шию, залебедiла:

– Я не гяурка, не гяурка!

– Ти не бiйся, – пастух погладив ii по колiнцях. – Християни, мусульмани – люди, чого ти плачеш?

– Я не гяурка, я мусульманка, – не вгавала Мальва.

Юнак допитливо глянув на Марiю. Вона опустила руку з бурдюком, промовила:

– Так, вона мусульманка.

– І ти? – недовiрливо придивлявся чабан до слов’янського обличчя жiнки.

Промовчала.

– Спасибi тобi, добрий хлопче, – сказала по хвилинi.

– Ми йдемо до Бахчисарая. Продай нам бурдюк кумису на дорогу i трохи каймаку[91 - Каймак – твердий овечий сир.]. Грошi в нас е.

Тим часом пiд’iхала двоколiсна, крита войлоком кантара. Воли лiниво зупинилися перед своiм проводирем. Крiзь дiряве шатро виглядала молода жiнка в чадрi. З-пiд плоскодонноi шапочки, вишитоi золотом, спадали змiйками на плечi тоненькi косички. Чорнi очi пильно зиркали крiзь прорiз у чадрi.