Мальви. Орда (збірник)

– А хто такий Ісус?

– Бог наш…

– Ваш? А вiн iнакший вiд Аллаха? Мамо, а хан такий же дужий i всесильний, як Аллах?

Марiя прихилила до себе Мальву i мовила суворо:

– Вибий собi, доню, з голови всiляких ханiв. З ними лихо ходить i наше горе.

– Неправда, мулла говорить, що вiн божий намiсник. Я хочу бачити хана! – вже вередувала мала.

– Нам, людям бiдним, краще б його не бачити…

– Але ж ми станемо багатими, ти сама казала.

– О, тодi не потрiбен нам буде жоден хан. Ми вернемося тодi до Украiни.

– Навiщо, а хiба тут погано?

Не вiдповiла Марiя. Натовпом втискалися люди до ущелини Марiам-дере, тривожний неспокiй охопив Марiю, як перед зустрiччю з рiдною оселею пiсля довгоi розлуки. Дрiбно тремтiло тiло, судорожно стискала Мальву за руку. Забула про Стратона, пробиралася вперед помiж людей, спиналася по схилу до печер Марiян-поля, щоб звiдти побачити чудотворну iкону на скелi: вона едина може принести iй рятунок.

Люди стояли i побожно вдивлялися в протилежний берег ущелини.

Марiя проштовхувалася вперед, вона вже побачила вiкна печерноi церкви, святих отцiв у ризах, але ii, спасительки, ще не вiдшукала очима. Зiп’ялася на камiнь – побачила. Це не була звичайна iкона Божоi Матерi, яку не раз бачила в церквах. Зi скелi на юрбу знедолених людей дивилася зажурена жiнка з дитиною на руках. Обабiч неi стояли два молодi чоловiки з нiмбами над головами, i зовсiм не були вони схожi на святих, радше на дорослих синiв цiеi скорбноi матерi.

Марiя дивилася i не чула, що говорив Стратон, не слухала лепету Мальви. Нi, це не чудотворна iкона, це звичайна жiнка з дорослими синами i маленькою дитиною на руках… Як iй вдалося, як iй вдалося?.. Схлипнула раптом Марiя, ридання прорвалося крiзь горло, вона впала обличчям до землi, застогнала:

– Ти вберегла! Ти вберегла!..

Їi пiдвiв Стратон, заплакала Мальва, злякавшись материноi розпуки, i тут пролунав ангельський хор, що заповнив усю долину, весь свiт, i народ пiдхопив пiсню рiзними словами на один мотив:

Пресвятая Богородице,

Спаси нас!

Цю молитву Марiя чула не раз, сама спiвала ii, хоч i не знала, чому просять: «Пресвятая Богородице, спаси нас».

– Пресвятая Богородице, спаси нас! – лунав крик розпачу у вузькiй ущелинi Марiам-дере, молитва волала до неба, повторювалася настирливо без кiнця, i здавалося, не витерпить всетерпимий Бог.