Мальви. Орда (збірник)

Де так добре вмiють лiкувати вiд злих очей, як тут: ось притулить хтось тобi до чола лезо ножика з чорною колодочкою, а тодi й вiдьма не владна над тобою. Де, в якому краю розкажуть про ангелiв, що стоять на сторожi неба i кидають в Іблiса[112 - Іблiс – злий демон, сатана.] вогненними кулями – зорепадом, або про пiвня, що спiвае хвалу Творцевi свiту? Нi, не хоче вона йти звiдси нiкуди.

Але чого попросити в чарiвника? Вiн не йде, чекае.

Чи то вiд нерiшучостi, сама не знае чому – вiдчула Мальва, як iй стае дивно гаряче в усьому тiлi, наче воно пучнявiе i наливаеться теплими соками, iй нестерпно захотiлося скинути iз себе одяг i кинутися в рiчку – мабуть, тому згадався Узенчик, висохлий вiд спеки.

– Ну, скажи свое бажання, дитино, – знову почула голос чарiвника.

– Я хочу, – вiдповiла Мальва, – щоб у цiй горi забурхало джерело, i до сiл побiгла холодна вода, i щоб це джерело не висихало в найлютiшу спеку.

– Гарне бажання, джаним, але я питаю, чого ти хочеш для себе?

– А менi нiчого не треба, – розвела Мальва руками, – у мене все е.

Тодi дiд повернувся до скелi i вдарив по нiй кием. Почувся трiск, голоснiший за грiм, темною хмарою окутався Еклiзi-бурун, а коли хмара розiйшлася, дiвчата побачили, як iз ущелини падав униз гiрський потiк. Мальва стояла по колiна в холоднiй водi, вода пiдступала все вище й вище, приемно обмивала незвично гаряче тiло, i дiвчина вперше вiдчула, що в неi е стегна, груди…

Холодна передранкова роса змочила ноги Ахметовим пiдпасичам, запiяли пiвнi в уруш-кошi[113 - Уруш-кiш – мiсцеперебування отамана чабанiв.

]. Мальва схопилася – хлопцi потягалися, не квапилися вставати – i чимдуж побiгла до коша, щоб першою стати при вигонi овець. Не ласки запобiгала – хотiлося чимось добрим вiддячити Ахметовi: коли Мальва першою прибiгала, вiн щасливо усмiхався, пришпорював коня i цiлий день потiм гасав вiтром навколо стада. То чому ж би iй не зробити Ахметовi приемнiсть? Хiба Мальва не бачить, як вiн пiснiе перед п’ятницею, коли вона йде до матерi в жiночий курiнь на долину Шумаi, де жiнки доять верблюдиць?

– Укум-букум-джарим-барим! – проскандувала Мальва, пiдскакуючи на однiй нозi, i приемнi iй були цi ворожбливi слова, i хотiлося тепер бiльше, нiж будь-коли, побачити Ахмета.

Яке то щастя, що вони з мамою натрапили в борах саме на Ахмета i його батька, Юсуфа, – отамана чабанiв!

Чудно було в Мальви на душi.